Серед потенційних осередків конфронтації у Східній Європі дедалі частіше починають згадувати Молдову – невелику державу, розташовану між Україною та Румунією, яка має (завдяки Україні) вихід до Чорного моря та статус кандидата у члени Європейського Союзу. По суті, протягом багатьох років Молдова є об’єктом інтересів чотирьох сторін: Румунії, яка бере активну участь у внутрішній політиці Молдови (Майа Санду, Наталія Гаврилиця та низка інших високопосадовців і політиків у Молдові мають румунське громадянство); Туреччини, яка активно підтримує гагаузів – турків-християн, які проживають у південних регіонах Молдови (у 2020 році Туреччина фінансувала відновлення президентського палацу в Кишиневі, який постраждав унаслідок протестів); США, які всіляко намагаються нівелювати вплив Росії у цьому регіоні та забезпечити собі максимальний контроль над регіоном Балкани; а також Росія, яка не хоче втрачати вплив ні на саму Молдову, ні на низку процесів у регіоні, активно застосовуючи енергетичний шантаж та фактор Придністров’я.
Останнім часом у Молдові значно загострилася політична ситуація. У 2022 році відбулася ціла низка акцій протестів та мітингів, пов’язаних як з енергетичною кризою, так і з соціальними чи політичними процесами. Подібні тенденції зберігаються на початку 2023 року: опозиційні сили й надалі збирають мітинги проти чинної влади, всіляко підтримуючи протестні настрої на тлі зростання тарифів на комунальні послуги, енергетичної кризи чи навіть лібералізації законодавства. Безумовно, подібні протести мають своїх організаторів та бенефіціарів, а також переслідують реваншистські ідеї у політичному плані.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує ситуацію в Молдові з метою визначити головні сторони конфлікту, що впливають не тільки на внутрішньополітичну ситуацію в країні, а й на геополітичну обстановку як у Східній Європі, так і в регіоні Балкани.
Сучасна Молдова: історико-політичний зріз
Як і більшість держав Східної Європи, наприкінці 80-х Молдова зіткнулася із серйозною кризою зовнішньополітичних орієнтирів. Поступовий розвал Радянського Союзу призвів до стрімкого посилення прорумунських рухів усередині Молдови, які створювали все більш впевнену конкуренцію Москві. Спроба різкої зміни зовнішньополітичного вектору та визнання молдавським парламентом «незаконності» створення Молдавської РСР призвела до загострення придністровського конфлікту, який переріс у збройне протистояння (у 1990 році невизнана Придністровська Молдавська Республіка оголосила про свою незалежність від Молдови).
Під приводом врегулювання ситуації, у липні 1992 року Росія ввела регулярні війська до прикордонних з Україною міст Бендери і Дубоссари, а самопроголошена влада ПМР в односторонньому порядку заявила про повне відокремлення від Молдови. Фактично конфлікт заморозився, а будь-які спроби його вирішення досі не дають жодного результату.
При цьому на побутовому рівні відзначається значний спад напруги між жителями Молдови та ПМР. За більш ніж тридцятирічну історію існування невизнаної республіки, ситуація з обох сторін умовного кордону кардинально змінилася. Через велику різницю у вартості низки товарів, жителі Кишинева їздять на ринки в Тираспіль (столиця ПМР), а в прикордонних населених пунктах (між Молдовою та ПМР) підтримуються контакти і навіть ведеться спільний бізнес.
Окрім замороженого конфлікту у Придністров’ї, Молдова має невирішену територіальну суперечку і з Україною. Ще на початку 90-х Київ та Кишинів дійшли згоди щодо обміну територіями, у зв’язку з чим Молдова отримала 430 метрів узбережжя річки Дунай, де було збудовано порт Джурджулешти, а Україна натомість отримувала територію у Штефан-Водському районі, де проходить ділянка траси Одеса-Рені. У 1997 році було підписано додатковий протокол щодо врегулювання непорозумінь (з української сторони його підписував Петро Порошенко).
Щоправда, вже через деякий час Молдова заявила, що не планує передавати жодні території Україні, оскільки ділянка берегової лінії в районі Джурджулешти і так належить Молдові ще з 1940 року, а раніше підписані документи (у тому числі про визнання непорушності кордонів між двома державами), є хибними. Також молдавська сторона заявила, що згідно з раніше досягнутими домовленостями, Україна отримала лише дорожнє полотно, а не територію. І хоча офіційно вважається, що цей конфлікт був остаточно вирішений ще в 2012 році, багато хто, як і раніше, вважає його спірним. У 2015 році навіть з’явилася петиція на сайті Президента України з вимогами знайти винних у незаконній передачі територій України Молдові (щоправда, вона набрала лише 227 голосів).
У той же час, після розвалу СРСР, Кишинів зберіг досить близькі стосунки з Москвою. У місцевій політиці тривалий час переважали проросійські сили, які формували більшість у Парламенті. Починаючи з 1998 року, влада в країні формувалася довкола Партії комуністів Республіки Молдова (ПКРМ), створеної та очолюваної Володимиром Вороніним. З 2001 року ПКРМ була правлячою партією, одержуючи більшість на виборах. У свою чергу Воронін двічі обирався президентом країни. Ситуація змінилася лише у 2009 році, коли ПКРМ поступилася першістю «Альянсу за європейську інтеграцію», до якої входили основні прозахідні партії Молдови (Ліберал-демократична партія, Демократична партія, Ліберальна партія та Альянс «Наша Молдова»).
Після повторних виборів у 2010 році Молдова зіткнулася із загостренням протистояння між прозахідними та проросійськими групами впливу, які значно активізували свою боротьбу за домінування на Північних Балканах.
Щоправда, вже за кілька років при владі альянс прозахідних політиків стукнувся з низкою внутрішніх протиріч і конфліктів, що дало можливість Ігорю Додону прийти до влади у 2016 році. Але незважаючи на близькі зв’язки з Москвою та широке поле однодумців (як у політиці, так і серед населення), позиції Додона виявилися не такими міцними, як вважали в Кремлі, що у 2020 році призвело до поразки проросійських сил та приходу до влади команди Майї Санду – більш злагодженої, більш молодої, більш структурованої і більш прозахідної.
Західне лоббі у Молдові
Безумовно, для Вашингтону стратегічно важливим є розширення власного впливу на держави Східної Європи. Більше того, згідно з американською територіальною класифікацією, яка у певних аспектах відрізняється від європейської, Молдова входить у регіон Балкани і розташована на його північних околицях. Водночас, посилення власних позицій у Молдові для Вашингтона може розглядатися і як посилення в Румунії, яка останнім часом помітно активізувалася на європейській політичній арені. Тому зовсім не дивно, що протягом багатьох років Штати вибудовували міцні зв’язки та виховували власну еліту, використовуючи для цього весь арсенал технологій «м’якої сили» та розгалужену мережу міжнародних фондів і грантових організацій.
Результат не заставив на себе чекати. Наприкінці 2020 – у першій половині 2021 років Молдова пережила серйозні політичні трансформації. Прихильниця ліберального прозахідного курсу Майя Санду, яка перемогла на президентських виборах у листопаді 2020 року, домоглася проведення дострокових парламентських виборів 11 липня 2021 року, на яких її прихильники отримали рекордні 52,74% голосів, сформувавши (як і в Україні) пропрезидентську монобільшість. Хоча Конституція Республіки Молдова передбачає більш ніж скромні повноваження президента (за парламентської форми правління), Майя Санду отримала контроль над парламентом, який очолив її давній соратник Ігор Гросу (у 2012 – 2015 роках – заступник Санду на посаді міністра освіти). 6 серпня парламент проголосував за кандидатуру нового прем’єр-міністра країни, яким стала Наталія Гаврилиця, також давня соратниця Санду.
Показово, що практично всі особи у новій владі Молдови є вихідцями з середовища, вихованого на західних грантах, і є провідниками інтересів західних фондів та корпорацій. Цей чинник викликав бурхливі обговорення з російської сторони, де, розуміючи масштаби власної поразки, вирішили максимально відігратися за допомогою гучних заяв із приводу «впливу Сороса та Держдепу США». При цьому дійсно варто відзначити низку логічних зв’язків: Наталія Гаврилиця закінчила Школу державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, працювала у Посольстві США у Молдові, а пізніше – у структурах Єврокомісії у Брюсселі. Ігор Гросу працював в Amnesty International і пізніше заснував кілька грантових громадських організацій під егідою західних фондів. Віце-прем’єр та міністр закордонних справ Микола Попеску тривалий час пропрацював у Брюсселі – у Європейській раді з міжнародних відносин, очолюючи там програму «Розширена Європа».
Опоненти Санду виявилися розбалансованими та дезорієнтованими. Проросійські сили (соціалісти Ігоря Додона та комуністи Володимира Вороніна) на виборах змогли набрати трохи більше 27%, що не дає можливості вести активну політичну гру та прирікає їх на роль статистів. Росія в Молдові зробила помилкову ставку на Додона за принципом «він свій» і не дала змоги посилити альтернативні по відношенню до Додона та Вороніна сили – насамперед йдеться про ліві проекти Ренато Вусатого та Марка Ткачука. Прихильники одіозного бізнесмена Ілана Шора одразу перейшли до табору переможців – результат 5,74% ледь дав можливість партії «Шор» подолати бар’єр і пройти до парламенту, при цьому погіршивши свій попередній показник.
Зосередивши всю вертикаль влади у своїх руках, Санду зробила досить різкий розворот Молдови у бік Заходу: вона демонстративно відмовилася брати участь у саміті глав СНД, надіславши замість себе Наталю Гаврилицю (Санду говорила, що оскільки у Гаврилиці за Конституцією більше повноважень і вона відповідає за економічний блок, те й їхати на саміт, природно, мала вона, хоча на саміті були присутні практично всі президенти держав – членів СНД). Пізніше Санду відмовилася їхати на саміт ЄАЕС (за її словами, не завершено процедуру та не визначено рівень участі Молдови в цьому об’єднанні – «Додон щось підписав, а чому ми маємо їхати на саміт організації, яка не має належного оформлення в рамках молдавського законодавства?»).
Весь цей час Санду заявляла про готовність та необхідність зустрічі з Володимиром Путіним, але насправді уникала цієї зустрічі. Більше того: офіційна молдавська влада всіляко провокувала Росію, б’ючи по чутливих моментах. Окрім участі президента Санду в «Кримській платформі», у Молдові демонстративно було проведено вшанування ветеранів румунських військ, які воювали проти Червоної армії в роки Другої світової війни, а також було проведено процедуру закриття «Вічного вогню» – під приводом енергетичної кризи. На рівні офіційних осіб у Кишиневі знову заговорили про необхідність виведення російських військ із Придністров’я та остаточної ліквідації самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки.
У відповідь на політику Санду, у 2021 році міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров на відкритті наради керівників органів безпеки та розвідслужб держав СНД обрушився з критикою на США та ЄС, звинувативши їх у тиску на Молдову та в тому, що «президенту цієї країни прямо забороняють навіть говорити про прагнення мати нормальні стосунки з Російською Федерацією».
Український фактор для Молдови
Фігуру Майї Санду неодноразово порівнювали з Володимиром Зеленським, наголошуючи на схожості політичного шляху двох президентів. Санду, як і Зеленський, є представником молодого покоління в політиці (вона лише на 5 років старша за українського колегу). Її прихід до влади ознаменувався повним зламом усталеної політичної системи країни. Санду зуміла зосередити у своїх руках усі інструменти влади: отримала монобільшість у парламенті, свого спікера, свого прем’єр-міністра.
При цьому відразу після виборів команді Санду довелося зіткнутися з цілою низкою політичних та економічних викликів, пов’язаних із відносинами з сусідами по пострадянському простору.
У липні 2021 року українські спецслужби викрали з території Молдови втікача суддю Миколу Чауса, який, звинувачений у корупційних діях, протягом п’яти років переховувався від українського правосуддя в Молдові. Важливим моментом було те, що у червні Молдова остаточно відмовила Чаусу у праві на статус біженця, і він підлягав депортації на територію України. Чаус мав чимало компрометуючих матеріалів на екс-президента Петра Порошенка та його оточення, і різні українські спецслужби боролися за право пріоритетного отримання цієї інформації. В результаті Чаус був викрадений і опинився на території України: його катували, застосовували психотропні препарати, повністю знищивши як особистість. Ця історія набула серйозного розголосу в Молдові – опозиція вимагала від Санду жорсткої реакції аж до розриву відносин з Україною.
Однак наприкінці липня 2021 року Санду зустрілася із президентом Володимиром Зеленським і вирішили зняли гострі питання. Більше того: 23-24 серпня Санду брала участь в ініційованому Україною форумі «Кримська платформа», що викликає явне роздратування російської сторони.
Також у серпні 2021 року сторони заявили про відновлення 22-кілометрової ділянки залізниці на території України та 1-кілометрової на території Молдови між станціями Березино – Басарабяська та запуск залізничного сполучення як по діючій ділянці від Білгорода-Дністровського до порту Ізмаїл, так і до порту Рені – в обхід невизнаної ПМР.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Санду демонструвала всіляку підтримку Києву та Зеленському. У квітні 2022 року з подачі Санду в Молдові були офіційно заборонені будь-які символи, що пропагують війну: насамперед, йдеться про символи «V», «Z» і чорно-оранжеві стрічки. Також Молдова надає гуманітарну допомогу Україні та дала притулок близько півмільйона українських біженців за час війни.
При цьому вже в червні 2022 року глави держав та урядів 27 країн Євросоюзу вирішили надати Україні та Молдові європейську перспективу та визнати їх країнами-кандидатами на вступ до ЄС. Примітно, що разом з Україною та Молдовою розглядалася і кандидатура Грузії, але в результаті була відхилена (при цьому у питанні підтримки України Грузія продовжує демонструвати свою «нейтральність», про що Ascolta детально писала тут).
У листопаді 2022 року російські пранкери Лексус і Вован (за інформацією Ascolta є проектом ГРУ), опублікували запис телефонної розмови з Майєю Санду, під час якої вони представилися прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем. Під час розмови Санду заявила, що готова на кілька років передати у користування Україні частину територій Молдови (село Джурджулешти). У Росії цю інформацію відразу ж подали як план ЄС щодо перетворення Молдови у транзитну державу для оперативного перекидання військ НАТО на Схід. Примітно, що одночасно й верховний представник Євросоюзу із закордонних справ та безпекової політики Жозеп Боррель заявив, що ЄС підключить Балканські країни, Молдову та Україну до проекту зі збільшення військової мобільності для швидкого розгортання бойових сил НАТО – тобто фактично підтвердили подібні чутки.
Чинник енергетичної залежності
Вже до початку жовтня 2021 року стало зрозуміло, що уряд Гаврилиці зіткнувся із серйозними економічними проблемами. 30 вересня минув термін дії контракту Молдови з «Газпромом» на постачання газу. Упродовж 15 років Молдова купувала російський газ за ціною близько 250 доларів за тисячу кубометрів. На жовтень вдалося продовжити контракт, але, скориставшись різким зростанням цін на газ на світових ринках, «Газпром» підвищив ціну до 790 доларів за тисячу кубометрів. Фактично, ціна зросла більш ніж утричі.
Ще влітку 2021 Майя Санду говорила про те, що ні вона, ні уряд не збираються вести переговори з російською стороною про ціни на газ і про продовження контракту. Санду заявляла, що це питання має бути питанням взаємодії господарських структур – «Газпром» та «Молдовагаз». При цьому розуміючи, що в політичному плані будь-які недомовленості з енергетичного питання будуть бити насамперед по російській стороні (50%+1 акція корпорації «Молдовагаз» належить «Газпрому» і загострення ситуації на енергетичному ринку дозволило б в ідеологічному плані звалити всі проблеми з опаленням у зимовий період на Росію).
Санду зазнала різкої критики з боку опозиції. 13 жовтня екс-прем’єр-міністр Молдови Зінаїда Гречаний під час Третього Євразійського жіночого форуму у Санкт-Петербурзі закликала Санду відмовитися від політичних ігор та зайнятися енергетикою. «Хоч би як ми крутили, у нас «Газпром» – єдиний постачальник, і якщо ми отримуватимемо газ через Румунію або з інших джерел, це буде все одно російський газ», – заявила Гречаний.
13 жовтня уряд оголосив про надзвичайну ситуацію в енергетичному секторі – за словами міністра інфраструктури та регіонального розвитку Андрія Спину, це було зроблено для того, щоб підприємства енергетичного сектору найсерйознішим способом готувалися до можливих катастрофічних сценаріїв розвитку ситуації, а державні підприємства могли вжити заходів щодо забезпечення енергоресурсами та захистом громадян у холодну пору року. Для того, щоб заощадити газ, низка підприємств перейшла на мазут або вугілля. Населення було попереджене про вимушене підвищення тарифів на комунальні послуги – остаточну цифру не називали, але експерти вказували на можливість підвищення цін на енергоносії для населення на 30 – 35%.
Спочатку Молдова розраховувала на підтримку стратегічних союзників, тим більше, що Румунія та Україна висловили готовність допомогти Молдові з газом. Володимир Зеленський розпорядився надати газ для потреб економіки Молдови, але виявилося, що це дуже малий обсяг, та й той наданий у борг. 25 жовтня 2021 року державна компанія Energocom підписала контракт із польською компанією PGNIG на постачання 1 млн. кубометрів природного газу. Ще 1 млн. м3 газу Молдова закупила у компанії Vitol (Нідерланди). 15 жовтня євродепутати Єуджен Томак і Рареш Богдан, які перебувають у Кишиневі, заявили, що у разі провалу переговорів щодо газу з російським «Газпромом» Румунія зможе допомогти Молдові хіба що мазутом і незначною частиною газу, який зможе перекинути газопроводом Ясси – Унгени – Кишинів (газопровід став повністю функціонувати лише на початку жовтня 2021 року). Єврокомісія заявила, що зможе виділити Молдові всього 60 мільйонів євро на закупівлю газу, що знову ж таки не вирішувало питання: за оцінками уряду, Молдові необхідні мінімум 3 мільярди м3 газу.
У таких умовах Санду та Гаврилиця уповноважили Андрія Спину (міністра інфраструктури та регіонального розвитку) вести переговори з російським «Газпромом» щодо нової ціни на газ. Тобто уряд безпосередньо включився до переговорного процесу, хоча ще влітку заперечував таку можливість.
«У нормальних умовах уряд і тим більше президент не повинні брати участь у переговорах між двома комерційними підприємствами — «Молдовагазом» і «Газпромом». Коли ціни почали зростати до неприйнятних розмірів, стало зрозуміло, що уряд має займатися цим питанням, бо це дуже серйозне питання. Тому я дзвонила пану Козаку кілька разів, ми обговорювали ці питання, тож міністр інфраструктури та регіонального розвитку поїхав до Росії. З іншого боку, і я, і прем’єр-міністр розмовляли з нашими партнерами в інших країнах, щоб шукати рішення, газ був потрібен сьогодні, ми не отримували весь обсяг», – пояснювала Санду.
Два перші раунди переговорів закінчилися безрезультатно. І лише після переговорів Майї Санду з першим заступником глави Адміністрації президента Російської Федерації Дмитром Козаком ситуація змінилася: керівництво «Газпрому» заявило, що переговори з Молдовою суттєво просунулися. 29 жовтня у Санкт-Петербурзі було заявлено, що контракт між «Газпромом» та Молдовою буде продовжено на 5 років. Згідно з контрактом, Молдова купуватиме газ за ціною 450 доларів за тисячу кубометрів. Постачання газу розпочалося 1 листопада «на взаємовигідних умовах».
Цікаво, що відразу ж після підписання контракту Майя Санду дала інтерв’ю російському виданню «Комерсант», в якому вказала, що постачання газу здійснюватиметься виключно українською газовою трубою і про жодну експлуатацію газопроводу Ясси – Унгени не йдеться.
У низці видань (зокрема Financial Times) з’явилася інформація про те, що ціною підписання контракту з «Газпромом» стало те, що Санду в розмові з Козаком пообіцяла скоригувати угоду Молдови про створення зони вільної торгівлі з ЄС, а також йшлося про можливий вступ до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), а отже – про відмову від угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Сама Санду заявила: «У переговорах щодо газу не було таких розмов».
Незважаючи на компромісне врегулювання ситуації з постачанням газу, вже у 2022 році Молдова зіткнулася з посиленням протестних настроїв у суспільстві, насамперед через зростання цін на комунальні послуги, продукти харчування, паливо та інші енергетичні ресурси. Цим чинником спробувала скористатися опозиція, організувавши низку мітингів. Так, у вересні пройшов численний мітинг з вимогами про відставку Уряду, але вже в середині жовтня влада Молдови ввела жорсткі обмеження на проведення мітингів (були заборонені будь-які масові акції, що перекривають смуги руху, транспортні магістралі або під’їзні шляхи до громадських установ. Також мітинги можуть проводитися виключно у вихідні дні і тривати не більше чотирьох годин).
Вже на початку листопада акції протестів проходили під антипрезидентськими гаслами. Люди вимагали від Санду піти у відставку та «припинити геноцид». Розуміючи, що подібні дії організовані опозицією, молдавська влада посилила боротьбу з російським впливом та заборонила мовлення шести російськомовних телеканалів. Прем’єр Молдови Наталя Гаврилиця пояснила це «забезпеченням нейтральності інформаційного простору». Також США ввели санкції проти колишнього лідера Демократичної партії Молдови (ДПМ) Володимира Плахотнюка, екс-президента Ігоря Додона та втікача депутата Ілана Шора, яких звинувачують в організації мітингів та спробі повалити владу в Молдові. Пізніше до санкцій приєдналася Великобританія.
Російське лоббі у Молдові
Незважаючи на повну поразку проросійських сил у Молдові у 2020 році, вже через два роки вони поступово почали повертати свої позиції, намагаючись відновити вплив на політичні процеси в країні. З цією ж метою організовуються масові протести в Молдові, які маючи своїх лідерів серед місцевої опозиції, все ж тісно пов’язані з Управлінням президента РФ з міжрегіональних та культурних зв’язків із зарубіжними країнами та його керівником – генералом Ігорем Масловим.
Примітно, що після поразки Додона на президентських виборах 2020 року багаторічний керівник Управління Володимир Чернов втратив свою посаду. Його місце зайняв Ігор Маслов, який раніше відповідає за Молдову і Придністров’я. За інформацією Ascolta, також за діями молдавської опозиції стоять нові куратори, які претендують на керівні місця як в Управлінні президента РФ, так і у відповідних департаментах ФСБ РФ.
Наразі молдавська опозиція (орієнтована на Росію) будується довкола трьох основних постатей: екс-президента Молдови Ігоря Додона, олігарха та лідера партії «Шор» Ілана Шора, а також бізнесмена та примара (мера) Кишенєва Іона Чебана.
Ігор Додон є вихідцем із Партії комуністів Молдови (ПКРМ) Володимира Вороніна. У 2011 році, після внутрішньопартійного розколу, він вийшов із ПКРМ та очолив Партію соціалістів (ПСРМ). По суті розкол відбувся на тлі боротьби за російське заступництво. На той час у Москві розуміли, що комуністи втрачають свій вплив і необхідно шукати альтернативу.
У 2016 році Додона було обрано президентом Республіки Молдова. Як глава ПСРМ він часто відвідував Москву, активно просуваючи ідею вступу Молдови до Євразійського економічного союзу. При цьому всередині країни він не зміг отримати підконтрольну більшість у парламенті, що значно обмежувало його можливості (Молдова є парламентською республікою). Парламентська демократична більшість неодноразово здійснювала тимчасове усунення Додона з посади після його відмови затверджувати деякі закони.
Незалежна журналістська організація «RISE Moldova» (скоріш за все, має тісні контакти із західними розвідувальними спільнотами), що вивчає політичні процеси в Молдові та Румунії, публікувала низку матеріалів, що демонструють тісні зв’язки Додона з московським управлінням Ігоря Маслова та його підлеглими. Так, згідно з інформацією RISE Moldova, графік московських поїздок та зустрічей Додона свідчить про те, що туди він літав у період важливих внутрішньополітичних подій у Молдові. Лише за 2016 рік, до обрання президентом Молдови в грудні, Ігор Додон побував у Москві як мінімум 10 разів.
Вже в 2020 році «RISE Moldova» у співпраці з Центром «Досьє» підготували та опублікували проект «Кремлінович», який демонструє, хто саме в Кремлі (у так званому «молдавському відділі») курирував Додона та інших молдавських політиків, а також з ким із оточення Додона, під час передвиборчої кампанії 2020 року, взаємодіяла група політтехнологів, що приїхали з Росії.
Назва проекту «Кремлінович» – похідна від Kremlinovici – прізвисько Додона. Так називався обліковий запис користувача, з якого Додон спілкувався в секретному чаті месенджера «BBM», встановленому на телефоні BlackBerry. Його співрозмовниками були політики, люди з бізнесу, держуправління, експертної спільноти (неурядових організацій) та силового блоку Молдови. Усього, було опубліковано кілька розслідувань, у яких вказувалися прямі факти причетності російських структур до політичної діяльності Додона.
Так, у матеріалі «Куратори Молдови з ФСБ» наводяться докази того, що під час вступу Ігоря Додона на посаду президента Молдови в Кишиневі був присутній заступник голови Департаменту оперативної інформації (ДОІ) п’ятого управління ФСБ генерал Дмитро Мілютін – головний куратор Молдови від ФСБ. Також, згадується заява лідера молдавської партії «Наша партія» Ренато Усатого, який у 2020-му році розповів на брифінгу, що начальник 11 відділу ДОІ ФСБ Валерій Солоха брав участь у тиску на прихильників Усатого, який відмовився підтримувати у 2020 році переобрання Дона на другий президентський термін.
Згідно з «RISE Moldova», російські політтехнологи, які допомагали Додону, підготували документ, де подано коротку стратегію роботи передвиборного штабу ПСРМ у 2019 році. Документ був адресований і куратору ФСБ у Молдові Дмитру Мілютіну. Тобто стратегічні плани російських політтехнологів щодо проведення у Молдові виборчих кампаній Партії соціалістів були доступні генералу ФСБ.
У розслідуванні наголошується, що виборчий штаб Додона Курирувала політтехнолог із Калінінграда Ольга Грак (включена до списку санкцій США за участь в операціях Кремля в Молдові). Примітно, що Грак також керувала виборчою кампанією примара (мера) Кишинева Іона Чебана у 2019 році. Цікаво, що у листопаді 2019 року, будучи президентом Молдови, Додон опублікував зняте ним відео з офісу Партії соціалістів, де група з близько 30 осіб радіє перемозі соціаліста Іона Чебана на виборах мера. Також Ольга Грак пізніше консультувала іншу групу російських політтехнологів, які працювали у штабі партії «Шор» Ілана Шора на президентських виборах 2020 року та на парламентських виборах 2021 року.
У листопаді 2022 року організація «RISE Moldova» опублікувала розслідування «Рублі на Додона», в якому наводяться факти наявності тісних зв’язків між екс-президентом Молдови та низкою політиків та силовиків із РФ. Журналісти опублікували шість банківських платежів із Росії на рахунок НУО Додона («Молдавсько-російський діловий союз») майже на 5 млн. лей (близько $300 тисяч). Причому майже кожен транш супроводжується антизахідними чи проросійськими заявами екс-президента Молдови та його соратників:
- 5 жовтня 2021 року Додон як депутат парламенту та голова Партії соціалістів публікує заклик соціалістів до голови представництва Євросоюзу в Кишиневі та інших іноземних дипломатів «не втручатися у внутрішні справи держави». У цей же день з рахунку організації «Ділова Росія» на рахунок «Молдавсько-російського ділового союзу» надходить транш на 2,8 млн рублів (близько 700 тис. лей). На сайті «Ділової Росії» зазначається, що бізнес-послом організації в Молдові та Придністров’ї є син екс-генпрокурора РФ та бізнес-партнер сім’ї Додона Ігор Чайка.
- 30 листопада 2021 року на сайті Партії соціалістів з’являється новина з цитатами Додона, що «партія влади (ПДС) прискорено втрачає кредит довіри». У цей же день Ігор Чайка жертвує «Ділової Росії» ще понад 2,8 млн. рублів (близько 700 тис. лей).
- 1 грудня 2021 року Додон виступає з черговою критикою влади Молдови. Через лічені дні на рахунок МРДС з рахунку «Ділової Росії» йде ще один транш у 2,8 млн. рублів (близько 700 тис. лей).
Пізніше, США включили Ігоря Чайку до списку санкцій за те, що в операціях кремля «компанії Чайки використовувалися як прикриття для перекачування грошей політичним партіям Молдови, які співпрацювали з кремлем».
Вже в січні 2022 року в НУО Ігоря Додона «Молдавсько-російський діловий союз» з’являється заступник керівника – громадянин Росії Вадим Юрченко. На думку представників молдавських та західних правоохоронних органів, Юрченко є співробітником ФСБ з «апарату прикомандованих співробітників».
- 22 лютого 2022 року на рахунок НУО Додона з Росії приходить 6,1 млн. рублів (1,4 млн. лей). Цього ж дня у кишинівській філії російського державного інформагентства «Sputnik» проходить офіційна прес-конференція засновників «Молдавсько-російського ділового союзу» із презентацією організації, яка існує понад півроку. Через два дні Росія розпочала повномасштабне військове вторгнення в Україну. При цьому, на сайті Молдовсько-російського ділового союзу Додон продовжує відкрито підтримувати Путіна, наполегливо закликати владу Молдови до діалогу з Кремлем з питань торгової співпраці та цін на російський газ, а в стрічці новин НУО публікуються звинувачення України в продовольчій кризі в Молдові.
Ще одним яскравим представником російського лобі в Молдові є молодий (1987 року народження) олігарх та політик ізраїльського походження Ілан Шор. Частину свого статку Ілан успадкував від батька Мирона Шора. Основою його бізнесу були магазини безмитної торгівлі duty-free та отримані від Національної конфедерації профспілок об’єкти нерухомості.
У квітні-листопаді 2014 року Шор обіймав посаду голови ради директорів банку «Banca de Economii» (BEM), після чого, внаслідок «фінансових махінацій», держава втратила контрольний пакет акцій банку. Згідно з звітом Kroll-1, окрім «BEM», Шор також мав вплив на власників банків «Unibank» та «Banca Sociala». Це дозволило йому стати співучасником махінації, яку пізніше назвали «крадіжкою століття» – схеми, внаслідок якої в період з 2012-по 2014 рік із трьох зазначених банків було виведено до офшорів 13,7 млрд. лей (1 мільярд доларів).
По суті, схема полягала у наданні кредитів без будь-якого очевидного бізнесу-обґрунтування. Було застосовано «схему-карусель»: кредити в одному банку були сплачені позиками з інших банків. При цьому, за тиждень до парламентських виборів 2014 року, понад 750 млн. доларів було вилучено із трьох вищезгаданих банків лише за три дні. Наступного дня після фінансових операцій (27 листопада 2014 року), мікроавтобус компанії Klassica Force (що належала Ілану Шору), який перевозив 12 мішків банківських файлів, було викрадено та спалено. Також із банківських комп’ютерів було вилучено звіти низки угод. Усі три банки оголосили про своє банкрутство та були поміщені під спеціальне управління Національного банку Молдови. Через деякий час уряд Молдови, очолюваний прем’єр-міністром Юрієм Лянке, у закритому режимі ухвалив рішення про виділення надзвичайних кредитів на суму 870 млн. доларів з державного резерву для порятунку банків. Ця дія викликала дефіцит молдавської економіки приблизно на 12% ВВП.
Незважаючи на низку доказів та звинувачень, Шор вирішив не зупинятися на досягнутому та закріпити свій успіх походом у політику. Так, у травні 2015 року, під час свого арешту та проведення прокуратурою розслідування «крадіжки століття», будучи обвинуваченим у шахрайстві та відмиванні грошей, Шор зміг зареєструватися кандидатом у примари (мери) міста Орхей від Громадсько-політичного руху «Рівноправність», який пізніше було перейменовано на «Партію Шор». Це допомогло йому уникнути домашнього арешту та взяти участь у виборчій кампанії. Більше того, Ілан Шор виграв вибори і став примаром (мером) Орхея.
Для відволікання уваги від власної фігури Ілан Шор дав свідчення проти колишнього прем’єр-міністра Володимира Філата та бізнесмена В’ячеслава Платона, яких фактично звинуватив в організації «крадіжки століття». Так, Філат отримав 9 років в’язниці, а Платона заарештували у Києві і згодом видали молдавській владі. Його звинуватили у співучасті у «крадіжці століття» та засудили до 18 років в’язниці.
Сам Шор, хоч і отримав у 2017 році вирок до 7 з половиною років ув’язнення за відмивання грошей, вкотре вміло скористався лазівками у законодавстві та взяв участь у парламентських виборах 2019 року. Більше того, національний орган з непідкупності навіть видав йому сертифікат про непідкупність. Обравшись до Парламенту, Шор очолив фракцію своєї партії. Однак після того, як соціалісти та депутати блоку ACUM об’єдналися в коаліцію, призначили керівництво парламенту та затвердили уряд на чолі з Майєю Санду, усунувши таким чином демократів від влади, Ілан Шор залишив Молдову та переїхав до Ізраїлю.
Згодом прокуратура заявила, що він «незаконно перетнув кордон, уникнувши митного та прикордонного контролю», а Апеляційна палата м. Кагул, в якій розглядається справа про причетність Ілана Шора до виведення та відмивання грошей, видала ордер на його арешт та оголосила у розшук.
Після свого переїзду до Ізраїлю Шор продовжив впливати на молдавську політику, активно фінансуючи власну партію та просуваючи російські інтереси. Внаслідок подібної діяльності у 2022 році Шор, його дружина Сара Шор (російська співачка Жасмін), партія Шор та кілька громадян Росії були внесені до санкційного списку за втручання у виборчий процес Молдови на користь Росії. За даними США, у минулому скликанні парламенту 2021 року партія «Шор» діяла на користь Росії. Також Шор співпрацює із кремлем, щоб дестабілізувати ситуацію у Молдові.
9 грудня 2022 року Великобританія запровадила персональні санкції проти двох молдавських олігархів: лідера партії «Шор» Ілана Шора та екс-глави Демократичної партії Володимира Плахотнюка, заборонивши їм в’їзд у країну та заморозивши їх активи.
Видання The Washington Post називає Ілана Шора «провідною фігурою кремля з підриву влади» в Кишиневі, посилаючись на документи розвідки та інтерв’ю з політиками з України, Молдови та країн Заходу. Видання стверджує, що ФСБ виділила десятки мільйонів доларів із найбільших держкомпаній Росії на розвиток агентурної мережі серед молдавських політиків та розворот політичного курсу на Москву. Також, посилаючись на документи та заяви офіційних осіб, The Washington Post пише про те, що Росія надіслала до Молдови групу політтехнологів, які виступають радниками Ілана Шора. І, згідно з документами, ФСБ курирувала угоду, в ході якої російський олігарх придбав один із основних активів Шора, щоб приховати його від молдавської влади.
Також до російського лобі в Молдові відносять і примара (мера) Кишенева Іона Чебана. Ще один виходець і Партії комуністів Молдови (ПКРМ), який, як і Додон, перейшов до ПСРМ і пройшов до Парламенту на виборах 2014 року. Згодом відмовився від депутатського мандату на користь посади муніципального радника Кишинева. Після президентських виборів 2016 року, на яких перемогу здобув лідер соціалістів Ігор Додон, Іон Чебан стає його прес-секретарем та радником із внутрішньої політики.
У 2018 році після того, як примар Кишинева Дорін Кіртоаке подав у відставку на фоні звинувачень у зловживанні службовим становищем у справі про «платні парковки», у молдавській столиці пройшли дострокові вибори, на яких Іон Чебан пройшов у другий тур, але в результаті програв Андрію Нестасі, який набрав 52,57% голосів. Згодом суд визнав результати виборів недійсними. Пізніше Чебан все ж таки отримує посаду примара Кишинева.
Незважаючи на декларування центристських та навіть проєвропейських поглядів Іона Чебана часто пов’язують саме з російським лобі. Він наголошує на зв’язках з Румунією і проводить багато зустрічей та заходів з румунськими політиками. При цьому румунський центр європейської політики (CRPE) у своєму дослідженні дає таке пояснення тому, чому політики охоче зустрічаються з Іоном Чебаном, який використовує це для свого політичного піару в Молдові. Головна причина, на думку CRPE, полягає у тому, що «Румунія завжди робила ставку на суперечливих політиків, таких як екс-лідер Демпартії Володимир Плахотнюк». По суті, CRPE опосередковано пов’язує Чебана з молодим олігархом Володимиром Плахотнюком.
2022 року помітно загострився конфлікт Чебана з правлячою партією Молдови «Дія та солідарність». У листопаді 2022 року віце-прем’єр Молдови Андрій Спіну подав до суду на Чебана звинувативши його в тому, що він відмовляється відключати вуличне освітлення та перебуває на утриманні у Росії. У відповідь на звинувачення Чебан заявив, що правляча партія «Дія та солідарність» робить усе, щоб очорнити його та його команду. Також Чебан заявив, що в партії «Дія та солідарність», яка привела всю країну до злиднів, головною метою є збереження теплих крісел за будь-яку ціну, і зазначив, що з цієї причини атаки на мерію та на нього особисто продовжаться.
Варто зазначити, що у рішенні Казначейства США про запровадження санкцій щодо низки фізичних та юридичних осіб із Молдови та Росії згадується також партія, створена Іоном Чебаном. На думку влади США, цей зв’язок проглядається через колишнього співробітника ФСБ, політтехнолога Юрія Гуділіна. У період президентської виборчої кампанії 2020 року та парламентської 2021 року Гуділін тісно працював із ПСРМ та її тодішнім лідером Ігорем Додоном. «Хоча спроби вплинути на вибори в Молдові у 2020 та 2021 роках зазнали невдачі, кремль продовжує організовувати зусилля щодо повернення до влади проросійського уряду. Визнаючи втрату народної підтримки старої проросійської політичної еліти у Молдові, команда Гуділіна запропонувала підтримку опозиційній політичній групі «Рух національної альтернативи»). Подібні зусилля щодо впливу тісно скоординовані з використанням Москвою енергетичного чинника як політичної зброї проти молдавської влади», – наголошується у рішенні.
Таким чином, в опозиційному таборі Молдови чітко простежується російський слід, дії якого націлені на боротьбу за владу та відновлення колишніх позицій у маленькій, але стратегічно важливій державі північних Балкан.
Висновки та прогнози
Ситуація в Молдові є вибухонебезпечною та ускладнюється наявністю безлічі супутніх факторів, що мають вплив як на внутрішню, так і на зовнішню політику держави.
За протестами у Молдові також простежуються інтереси Володимира Плахотнюка, який вважається найбагатшою людиною в країні. Через 3 роки після втечі з Молдови він заявив, що «дав можливість продемонструвати свої „навички“ коаліції ACUM з ПСРМ, а потім „гарвардцям“», і тепер повертається в політику для того, щоб виправити ситуацію. Незважаючи на те, що разом із Додоном, Шором та Чебаном Плахотнюк потрапив під американські санкції, не варто записувати його до проросійського табору. Як бізнесмен та політик він відчув на собі всі наслідки російського лоббі в Молдові, яке виявилося абсолютно неефективним у 2019 році. За інформацією Ascolta, яка потребує додаткових підтверджень, Плахотнюк може повернутися до молдавської політики у якості провідника турецьких інтересів. Очевидно, його перебування у Туреччині після втечі з Молдови посприяло визначенню нових зовнішньополітичних орієнтирів.
Крім активного протистояння між американським та російським лоббі, не варто упускати фактор інтересів Румунії, яка активно впливає на ситуацію в регіоні. Водночас не варто зациклюватися на звинуваченнях Бухаресту в експансіоністських амбіціях щодо Молдови. Справді, багато представників вищого керівництва Молдови мають румунське громадянство, що не заборонено місцевим законодавством (власне, як і багато представників опозиції мають російське громадянство), але в цьому випадку більш доцільно говорити про бажання Молдови стати частиною Румунії (Європейського Союзу), ніж навпаки. Тим більше, що подібна політика активно просувається на рівні президента Санду.
Популістські заяви екс-президента Румунії Іона Ілієску, озвучені ним ще на початку 2000-х, про необхідність приєднання Молдови до Румунії вже давно втратили свою актуальність. Тим більше, чинний президент Клаус Йоханніс проводить куди більш прагматичну політику і розуміє, що подібні ідеї принесуть не тільки серйозні проблеми для ЄС та НАТО, але й стануть ударом для румунської економіки (населення Молдови 2,5 млн. осіб (хоча деякі джерела говорять про значно меншій цифрі) з ВВП $4,5 тис. Населення Румунії 20 млн. чоловік з ВВП $16 тис.).
Варто зазначити, що ще в 2010 році було прийнято План молдавсько-румунських дій у галузі внутрішніх справ, відповідно до якого Румунія може сприяти забезпеченню «громадського порядку в Молдові». По суті, цей план дає право Румунії вводити свої збройні чи поліцейські сили на територію Молдови під приводом її захисту від зовнішніх загроз. У цій ситуації у якості загрози можуть розглядатися Росія чи Придністров’я. Більш того, після падіння ракети С-300 на молдавській території подібний план стає дедалі актуальнішим. З огляду на те, що Румунія є членом НАТО, реалізація цього плану допоможе посилити присутність Бухаресту в Молдові (з можливим подальшим поглинанням та об’єднанням двох держав), а також розширити присутність НАТО у Східній Європі.
Варто звернути увагу на відверті погрози російської сторони. На початку лютого 2023 року в одному з інтерв’ю міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Молдова може стати «новою Україною»: «Зараз на цю роль доглядають Молдову, насамперед тому, що змогли поставити досить специфічними методами президента, яка рветься у НАТО має румунське громадянство, готове об’єднуватися з Румунією і готове практично на все», – сказав Лавров. По суті, заяву Лаврова можна трактувати як попередження Молдові про небажаність проведення жорсткої антиросійської політики та повну інтеграцію до НАТО чи ЄС.
Також не варто відкидати і фактор Туреччини, який активно проявляється на Півдні Молдови. Території, населені гагаузами – турками-християнами, є неприкритою сферою впливу Туреччини та особисто Ердогана. Турецький слід простежується й у фінансуванні виборів башкана (вищої посадової особи в Гагаузії). Тим більше, напередодні президентських виборів, у разі будь-якої загрози всередині Молдови, варто очікувати негайної реакції від турецької сторони.
Не менш важливим фактором молдавської політики є досі невирішена ситуація з невизнаною Придністровською республікою, яка знаходиться під контролем РФ, а на її території, як і раніше, перебувають близько 1500 російських військових.
По суті, йдеться про доволі вибухонебезпечний набір протиріч, конфліктів та домовленостей, що створює бомбу сповільненої дії у Східній Європі. І навряд чи варто розраховувати на врегулювання ситуації за допомогою закріплення інтересів однієї із сторін.
