У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.
За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:
- Росія продовжує реалізацію нової стратегії у відносинах із Заходом. З одного боку, помітно посилюється переговорний процес із США: повернення американського посла до Москви може свідчити про спробу зниження ескалації між двома державами. У той же час демонстрація військової сили Росії в Атлантиці свідчить про небажання Москви відступати від своїх геополітичних цілей. З іншого боку, вплив Росії дедалі більше витісняється з європейського простору, що помітно як у скороченні кількості резидентів розвідувальних служб, так і у зниженні активності низки громадських організацій, які часто мають тісні зв’язки між собою.
- Кремль все більш активно готується до президентських виборів, які мають відбутися вже наступного року. З найпомітніших рухів – тотальна зачистка опозиційного поля та всіх організацій, які хоч якось можуть бути пов’язані із західними структурами чи отримувати від них фінансування. Водночас триває боротьба із західною системою розповсюдження технологій «м’якої сили», що реалізуються за допомогою розгалуженої діяльності громадських організацій. За відсутності конструктивної реакції в суспільстві, можна констатувати, що в цьому питанні Захід все більше втрачає свої позиції, що також позначається на отриманні достовірної інформації про внутрішньополітичні процеси в Росії.
- Росія повертається до практики створення політичних проектів в Україні. Спроба відновити діяльність Віктора Медведчука свідчить про бажання Кремля використати добре знайому технологію поділу України на Захід та Схід. Незважаючи на критику постаті Медведчука як в Україні, так і в російських політичних колах, в Кремлі все ж таки існують групи впливу, які роблять на нього ставку. До таких можна віднести заступників глави Адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко та Сергій Громов.
У період з 23 по 29 січня для Росії найбільш актуальними були такі теми:
1. Зустріч Володимира Путіна зі студентами МДУ ім. Ломоносова
У середу, 25 січня, Володимир Путін провів зустріч із учнями вищих навчальних закладів Росії. Захід був присвячений Дню російського студентства, який відзначається цього дня (дата створення Московського державного університету). Перед зустріччю Путін оглянув новий науковий кластер «Ломоносов» Інноваційного науково-технологічного центру МДУ «Воробйові гори». Під час спілкування зі студентами Путін відповів на низку питань, а також пообіцяв сприяти подальшому розвитку науки у вітчизняних навчальних закладах. Під час візиту до МДУ ім. Ломоносова Путіна супроводжували ректор МДУ Віктор Садовничий та мер Москви Сергій Собянін.
Підсумки/прогнози:
Участю у подібних заходах Путін намагається формувати образ лідера, якого підтримують не лише пенсіонери, а й молоде прогресивне покоління. Останнім часом він все більше уваги приділяє розвитку освітніх і наукових кластерів в Росії, що, вочевидь, розраховано на скорочення відтоку молодих вчених (власне, як і молоді загалом) та розвитку науки всередині країни.
У 2021 році Путін ініціював створення Конгресу молодих вчених. 1 грудня 2022 року, в рамках цього заходу, він зустрівся з учасниками конгресу в сочинському парку науки та мистецтва «Сіріус» (про це Ascolta писала раніше).
Водночас, відкриття нових наукових кластерів та створення умов для наукової діяльності стало вимушеним напрямом, в умовах запровадження санкцій, спочатку після анексії Криму, а згодом – після повномасштабного вторгнення Росії в Україн. Значна частина тих, хто залишив Росію через небажання підтримувати політику Кремля, якраз і були представниками молодого покоління, молодими вченими, працівниками ІТ-сфери та представниками більш творчих професій (умовний середній клас). З одного боку, подібна ситуація зіграла на руку російській владі, оскільки нівелювався ризик протестних настроїв у суспільстві (саме середній клас найбільш схильний до протестів та революцій).
З іншого боку, розуміння того, що з Росії йде колосальний відтік науковців та робочої сили, влада була змушена реагувати на цю проблему.
У цій ситуації важливо відзначити, що при якісній реалізації подібної стратегії створення технологічних наукових кластерів може призвести до часткового повернення молоді в Росію, але йдеться точно не про найближчу перспективу.
2. Фрегат Адмірал Горшков та навчання в Атлантиці
У середу, 25 січня, екіпаж російського фрегата «Адмірал Флоту Радянського Союзу Горшков», який діє в районах західної частини Атлантичного океану, провів навчання щодо застосування гіперзвукової ракетної зброї способом комп’ютерного моделювання. Згідно з офіційними заявами, було відпрацьовано організацію завдання ракетного удару гіперзвуковою ракетою «Циркон» по морській цілі, що імітує корабель умовного супротивника і знаходиться на відстані понад 900 кілометрів.
Похід загону кораблів у складі фрегата «Адмірал Флоту Радянського Союзу Горшков» та середнього морського танкера «Кама» проходив під командуванням командира дивізії ракетних кораблів Північного флоту капітана 1 рангу Олега Гладкого і розпочався ще 4 січня.
Підсумки/прогнози:
Подібними діями Росія фактично намагається демонструвати Заходу (насамперед США, до чиєї зони впливу входить західне узбережжя Атлантики) новий підхід до дипломатії. Навряд чи дії фрегата «Адмірала Горшкова» було розцінено як загрозу, хоча за його пересуванням активно спостерігали протягом усього походу. Швидше, йдеться про спробу Росії не лише відповісти на низку відвертих глузувань Заходу, а й у черговий раз продемонструвати наявність альтернативних методів для вирішення певних завдань.
По-перше, американські експерти неодноразово заявляли, що російські гіперзвукові ракети не відповідають своїй назві з низки причин. Використання такого озброєння в західній Атлантиці, вочевидь, мало переконати всіх у протилежному. Варто враховувати, що за запуском точно стежили (при чому дуже уважно) американські військові.
По-друге, на Заході досить скептично відгукувалися про можливості Росії виготовляти ракети «Циркон», які анонсували ще у 2011 році. Безумовно, не йдеться про масове виробництво, але все ж таки Росія змогла продемонструвати, що кілька зразків, здатних точно вражати цілі на великих відстанях, в її арсеналі є. Більш того, цей вид ракет здатний нести ядерні боєголовки.
Подібні запуски проводились і раніше. Наприклад, у січні 2020 року «Циркон» також запускали з фрегата «Адмірал Горшков», але тоді ціль уражалася на відстані 200 кілометрів, та й сам запуск викликав безліч питань. На цей раз стояло завдання провести максимально показове випробування.
По-третє, американські гіперзвукові ракети досі знаходяться на стадії розробки. І хоча в липні 2022 року були проведені успішні випробування ракет AGM-183A, про серійне виробництво або бойове застосування поки не йдеться. Запуск російської гіперзвукової ракети, з можливістю несення ядерного заряду та ще й неподалік від узбережжя США, став доволі показовим.
По-четверте, подібні дії Росії також варто розглядати як елемент загальної концепції «ядерного залякування», яка тепер застосовується не лише щодо українського питання. По суті, Росія намагається демонструвати Заходу, що якщо її вимоги не будуть почуті, то наступний «Циркон» (за непідтвердженою інформацією даний тип ракет здатний гарантовано долати будь-які сучасні та перспективні системи ППО-ПРО) може бути запущений по одному з «центрів прийняття рішень», про які люблять говорити у Москві.
Безумовно, подібна поведінка Росії має отримати належну відповідь. Скоріш за все, вже найближчим часом стане зрозуміло, наскільки лінійною вона буде.
Також важливо відзначити, що вже у лютому 2023 року в районі узбережжя Південно-Африканської Республіки планується проведення низки спільних навчань із ВМС Південно-Африканської Республіки та ВМС Народно-визвольної армії Китаю. Очевидно, це і є наступним пунктом дислокації «Адмірала Горшкова».
3. Ліквідація Московської Гельсінської групи
У середу, 25 січня, Московський міський суд ліквідував найстарішу правозахисну організацію, що діє на території Росії – Московську Гельсінську групу. Це рішення суд ухвалив за позовом Міністерства юстиції РФ. В основу позову лягли результати позапланової перевірки столичної прокуратури, яка проходила з 8 по 28 листопада 2022 року. Зазначається, що головною причиною позову стала діяльність організації по всій території Росії, за наявності лише регіонального статусу. Також варто зазначити, що Рішення суду може бути оскаржено у Першому апеляційному суді протягом місяця, на що навряд чи варто розраховувати, враховуючи низку гучних подій щодо боротьби з «іноагентами» всередині Росії.
Підсумки/прогнози:
По суті в Росії триває зачистка всіх громадських рухів та організацій, які мають зв’язок із Заходом або одержують західні гранти для своєї діяльності. Історія Московської Гельсінської групи – це історія правозахисної діяльності, починаючи з 70-х років минулого століття. Це, безумовно, ціла легенда. У МХГ працювали такі відомі правозахисники та дисиденти, як Сергій Орлов, Лев Пономарьов та Сергій Ковальов.
МХГ намагалися закрити кілька разів. У 2006 році групу звинуватили у шпигунстві на користь Великобританії, проте довести в суді цей факт не змогли. Також у 2006 році режисер Аркадій Мамонтов зняв фільм «Шпигуни», в якому показав підривну діяльність МХГ та фонду «Євразія», які фінансувалися безпосередньо з посольства Великобританії. Ситуація посилилася після смерті у 2018 році лідерки МХГ Людмили Алексєєвої. Нове керівництво не володіло ні подібним рівнем впливу на суспільство, ні харизмою.
По суті, ми маємо справу з продовженням політики заборони діяльності всіх структур, які могли б сприйматися як «міст» між російською інтелігенцією та Заходом.
4. Стаття Гаррі Каспарова та Михайла Ходорковського про майбутнє Росії
У понеділок, 23 січня, було опубліковано російськомовну версію статті Гаррі Каспарова та Михайла Ходорковського (обидва визнані іноагентами в Росії та проживають за межами країни) під назвою «Не бійтеся смерті Путіна». Варто зазначити, що оригінал статті з’явився на сайті Foreign affairs ще 20 січня. У статті вони описали своє бачення майбутнього Росії після приходу до влади. Зокрема, йдеться про перемогу України та США, скорочення фінансування російської армії, виплати репатріацій Україні, зміну Конституції під парламентську республіку, а також низку інших доволі революційних заяв.
Основні тези:
- «2023 рік стане вирішальним. Якщо Захід стоятиме твердо, путінський режим, скоріш за все, звалиться в найближчому майбутньому».
- «Спроби Путіна відновити втрачену російську імперію приречені на провал. Тому настав момент для переходу до демократії та передачі влади на регіональний рівень. Але щоб така політична трансформація відбулася, Путін має зазнати військової поразки в Україні».
- «Після поразки Путіна у війні Росії доведеться обирати: або стати васалом Китаю, або розпочати реінтеграцію з Європою (спочатку справедливо відшкодувавши Україні збитки, завдані під час війни, і покаравши винних у військових злочинах)».
- «Одразу після приходу до влади Держрада укладе мирну угоду з Україною, визнаючи кордони країни 1991 року і справедливо компенсуючи збитки».
- «У тилу Держрада приступить до демілітаризації Росії, скорочення чисельності збройних сил і, як наслідок, вартості їх утримання».
- «Деякі з ключових партнерів України все ще відмовляються надати Києву зброю, необхідну для завдання нокаутуючого удару. Зокрема, адміністрація президента США Джо Байдена, здається, боїться хаосу, яким може супроводжуватися вирішальна поразка Кремля».
- «Сполучені Штати не повинні дозволити своїм побоюванням перешкодити здійснитися мрії України».
Підсумки/прогнози:
Революційні заяви Каспарова і Ходорковського, незважаючи на наявність певної підтримки, все ж таки більше схожі на спробу довести, що саме вони є головними опозиціонерами серед інших подібних російських опозиціонерів. По суті, складається аналогічна до білоруської система конфліктів та розбіжностей усередині опозиційних структур, які воюють між собою за вплив та ресурси, що активно надаються Заходом.
У той же час, стаття побудована на неодноразовій апеляції до США та адміністрації Джо Байдена, яка, на думку авторів, робить багато, але все ж замало для поразки Росії. У контексті чого складається враження, що дана опозиційна група намагається звернути на себе увагу не так у Росії, як на Заході, застосовуючи для цього метод помірної критики: «Ми допоможемо вам впоратися з вашими проблемами, тільки дайте нам більше грошей».
Показовим є й той факт, що публікацією даної статті Каспаров і Ходорковський намагаються створити певну противагу Дмитру Медведєву, який невпинно продукує фаталістичні заяви та погрози на адресу Заходу. По суті, може йтися про спробу протистояння у визначенні образу майбутньої Росії: починаючи з 2014 року Кремль активно працює над створенням образу Путіна – «рятівника Росії», нібито «якщо не Путін, то на Росію чекає доля України». Останнім часом почала активно використовуватися подібна технологія, але вже для західної аудиторії: «Якщо не Путін, то до влади в Росії прийде Медведєв або хтось з ідеями Медведєва». В даному випадку, один із головних меседжів статті полягає у пропозиції альтернативи: «Якщо не Путін, то до влади в Росії можуть прийти ті, хто розуміє, що таке демократія. Ви тільки дайте нам більше грошей».
Не варто розраховувати на особливий ефект від цієї статті, але у разі послідовного формування подібного образу опозиційний рух Каспарова Ходорковського може дати нові ідеї та смисли для формування образу майбутньої Росії без Путіна. З іншого боку, навряд чи варто розраховувати на те, що особисто Каспаров чи Ходорковський зможуть очолити політичний процес в Росії у разі зміни влади.
5. Прибуття Лінн Трейсі до Москви
У четвер, 26 січня, до Москви прибула новий посол США в Росії Лінн Трейсі. Її кандидатура була затверджена Сенатом США ще 21 грудня 2022 року, а про те, що незабаром Трейсі прибуде на робоче місце ще 3 січня заявив офіційний представник держдепартаменту США Нед Прайс. Раніше Ascolta припускала, що Лінн Трейсі прибуде до Москви на початку січня, але, вочевидь, певні умови затягнули момент повернення американського посла до Москви.
Підсумки/прогнози:
Безумовно, присутність послів у Москві та Вашингтоні є добрим знаком для можливої деескалації у відносинах. І тут не йдеться про зняття санкцій чи серйозні зміни в українському питанні. Скоріше, можливе зниження напруги довкола ядерної загрози та активізація спроб пошуку компромісів із низки питань.
У суботу, 28 січня, заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков повідомив, що вручить вірчі грамоти новому послу США в РФ Лінн Трейсі на початку наступного тижня. Точної дати він не назвав, але уточнив, що з пані Трейсі цю процедуру погоджено.
Примітно, що й раніше Вашингтон не відкликав свого посла з Москви. Попередній посол США в Росії Джон Салліван пішов з посади у вересні 2022 через хворобу дружини. Вона давно хворіла на рак, її стан різко погіршився на початку осені. 5 вересня вона померла. Салліван наголошував, що його звільнення ніяк не пов’язане ні з російською війною в Україні, ні з політикою адміністрації президента Байдена. Прибуття Лінн Трейсі до Москви може бути черговим підтвердженням слів Саллівана про відсутність будь-яких проблем у комунікації.
Як раніше зазначала Ascolta, Лінн Трейсі має досить великий досвід роботи як в Росії, так і в центрально-азіатському регіоні. Очевидно, цей чинник відіграв важливу роль у призначенні її на досить значиму для Держдепу посаду.
При цьому дуже показовою стала позиція МЗС РФ, де зазначили, що «найгіршого фону» для прибуття нового посла США придумати не можна, оскільки воно збіглося з рішенням Джо Байдена поставити Україні сучасні американські бойові танки.
«Щодо можливості покращення російсько-американських відносин — на тлі фактично оголошеної нам Вашингтоном гібридної війни ми цими категоріями не оперуємо. Про яке можливе поліпшення може йтися, якщо вони ухвалюють рішення про постачання важких озброєнь?» – заявила Марія Захарова.
При цьому не виключено, що збіг у часі двох подій виявився не випадковим. Особливо якщо розглядати постачання нових типів озброєння Україні як спробу заходу підвищити ставки в переговорах з Росією.
Принаймні, найближчий місяць буде насичений подіями, результат яких зможе продемонструвати готовність Москви та Вашингтону вести переговори, а також ефективність дипломатичних місій обох сторін.
6. Політична активізація Віктора Медведчука
У попередньому дайджесті Ascolta аналізувала активізацію Віктора Медведчука, пов’язану з публікацією статті від його імені у російському виданні «Известия». При цьому вже 26 січня Віктор Медведчук дав інтерв’ю телеканалу «RT», в якому заявив, що «планує створити рух українців, які не згодні з політикою Києва». Примітно, що активізація постаті Віктора Медведчука викликала критику не лише в Україні, а й у російських політичних колах. При цьому подібна активність «кума Путіна» все ж таки змушує проводити її аналіз.
Головні тези з інтерв’ю Медведчука:
- «Потрібно, щоб і в Росії, і в Україні, і на Заході почули голос іншої України. А вона є».
- «Сьогодні, по суті, України не існує: країна не відповідає статусу незалежної, демократичної, правової та соціальної держави».
- «Коли ми об’єднаємо людей, дізнаємося про їхню позицію, а я чомусь впевнений, що ця позиція проти влади, проти Зеленського, то це вже буде зовсім інше».
- «Україна може мати майбутнє, тільки якщо вона перестане бути мілітаристською і відійде від ідеології неонацизму».
Підсумки/прогнози:
По суті, якщо ще недавно активізацію Медведчука розглядали у розрізі створення політичного проекту для окупованих Росією українських територій, то з його останнього інтерв’ю стає ясно, що подібний проект розрахований на тих, хто знаходиться або на підконтрольних українській владі територіях, або виїхав за межі України (при чому як до Європи, так і до Росії чи інших пострадянських держав).
У цьому випадку подібний проект може стати черговою спробою отримати антивоєнний електорат, який не підтримує дій заходу і виступає за мирне врегулювання ситуації. При цьому доволі сумнівним є той факт, що такий електорат може підтримати відверто проросійського політика (тим більше Медведчука).
Після звільнення Медведчука з-під арешту та його еміграції багато хто вважав, що його політична кар’єра прийшла до завершення. Він виявився аутсайдером не тільки в Україні, але й багато в чому – в Росії (плани путінського бліцкригу навесні 2022 року будувалися не в останню чергу на основі донесень Медведчука щодо реальних настроїв в українському суспільстві, реальної ситуації в армії та ставленні до Росії). Проте виявилося, що у Кремлі не відмовилися від спроби реанімації окремих політичних особистостей, «гальванізації трупа». Серед ініціаторів «проекту Медведчука» – заступники глави Адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко та Сергій Громов.
За наявною інформацією Медведчук активно збирає команду однодумців, а також формує експертний пул, націлений на популяризацію його діяльності в інформаційному просторі. При цьому не підтверджується інформація щодо повної підтримки дій Медведчука Кремлем (скоріше окремими групами). Скоріш за все, він створює проект на перспективу, який у разі вдалого розвитку (що малоймовірно, особливо з огляду на попередні проекти Медведчука), може бути запропонований для подальшого використання Кремлем. Йдеться про створення якоїсь кальки «Єдиної Росії», але з українським ухилом. У перспективі має відбутися об’єднання проектів (у разі успіху Росії в Україні) або його розпуск.
