У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.
За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:
- У внутрішній політиці Путін все більше уваги починає переділяти підготовці до майбутніх президентських виборів, які мають відбутися у 2024 році. Цього тижня було опубліковано доручення Путіна, в яких він фактично визначив основні акценти майбутньої виборчої кампанії. Очевидно, ставку зроблено на лівий популізм – улюблений прийом Путіна, за допомогою якого він акцентує увагу на соціальних питаннях. У даному випадку йдеться про учасників так званої «СВО» та їхні сім’ї, а також «приєднані» території (окуповані території України).
- Кадрові зміни у військовому керівництві, яке відповідає за так звану «СВО», говорять про підготовку до посилень наземних операцій, розрахованих на якнайшвидше просування на Донбасі з метою демонстрації видимих результатів. Очевидно, Росія намагається реалізувати нову стратегію, згідно з якою планується створити «пояс безпеки» для російських областей, що межують з Україною.
- Разом з активізацією внутрішньополітичного порядку денного актуалізувалося і питання протистояння основних груп впливу в оточенні Путіна. Публічна критика з боку Путіна на адресу Дениса Мантурова, який вважається людиною Сергія Чемезова, говорить про серйозну незадоволеність російського президента не лише ситуацією в оборонному секторі, а й у низці процесів, що контролюються його найближчим оточенням. Навряд чи варто говорити про серйозні політичні перестановки найближчим часом, але якщо подібні «догани» від Путіна не допоможуть запустити необхідні процеси, то можна прогнозувати низку змін в Уряді.
У період з 9 по 15 січня для Росії найбільш актуальними були такі теми:
1. Кадрові перестановки у Міністерстві оборони РФ
У середу 11 січня в Міністерстві оборони РФ було здійснено низку кадрових перестановок у системі управління так званої «СВО». Зокрема, командувачем російських військ в Україні було призначено начальника Генерального штабу ЗС РФ генерала армії Валерія Герасимова. Генерал армії Сергій Суровікін, який обіймав раніше цю посаду, став його заступником і головнокомандувачем Повітряно-космічними силами.
Крім Суровікіна було призначено ще двох заступників: головнокомандувач Сухопутними військами генерал армії Олег Салюков та заступник начальника Генштабу генерал-полковник Олексій Кім.
Також у вівторок 10 січня з’явилася інформація про призначення генерала Олександра Лапіна начальником головного штабу сухопутних військ. Раніше він був командувачем Центрального військового округу Росії, а під час вторгнення в Україну став командувати групою «Центр». Восени 2022 року, після затяжного конфлікту з так званою групою «суперяструбів» в оточенні Путіна, був знятий з посади.
Підсумки/прогнози:
Кадрові зміни у структурі управління так званої «СВО» мають скоріше організаційний характер. Наразі можна констатувати, що вони викликали більше ажіотажу в інформаційному середовищі, аніж принесли реальні зміни до дій російських окупаційних військ на території України. При цьому все ж варто відзначити найважливіші моменти.
По-перше, подібні кадрові перестановки повністю відповідають продовженню політики Кремля, згідно з якою особисто Путін бере на себе всю відповідальність за війну в Україні. У медійному просторі дедалі активніше формується образ Путіна-воєначальника, який керує всіма процесами у так званій «СВО». Ні Суровікін, якого називають головним ідеологом знищення української енергетики (з його вступом на посаду командувачем російськими військами в Україні почалися регулярні масовані ракетні атаки по території України), ні Пригожин чи Кадиров, діяльність ЧВК яких дедалі частіше висвітлюється в новинних сюжетах. Згідно з новою концепцією, саме Путін має виглядати в очах виборців (в Росії поступово стартує президентська кампанія) одноосібним командиром та бенефіціаром усіх «успіхів». У цій ситуації Герасимов лише виконує свої посадові обов’язки, не претендуючи на особливу публічність.
По-друге, як начальник Генштабу (він зберіг цю посаду після нового призначення), Валерій Герасимов має всі повноваження для того, щоб залучати до виконання поставлених завдань не якусь окрему групу військ, а всі Збройні сили в повному обсязі. По суті, це знімає будь-які обмеження з мобілізаційних процесів або розподілу військ у різних військових округах. Аналогічна ситуація з ресурсами. Вже в суботу, 14 січня, Росія застосувала балістичні ракети по території України (зокрема, ранковий обстріл Києва виявився непомітним для систем ППО через балістичну траєкторію польоту ракет). Варто зазначити, що Сергію Суровікіну доводилося узгоджувати всі питання щодо постачання, ресурсів, техніки, живої сили та стратегії з Герасимовим та Шойгу. Після кадрових змін система ухвалення рішень може функціонувати набагато швидше, без зайвої бюрократії.
По-третє, варто звернути увагу на постать генерала армії Олега Салюкова, який раніше командував сухопутними військами РФ (на цю посаду призначили Олександра Лапіна) та відповідав за наземні операції російських окупаційних військ в Україні. За інформацією Ascolta, у російських військових колах Салюкова називають одним із небагатьох розумних генералів. Він є відкритим опонентом Сергія Шойгу, але близьким другом Валерія Герасимова. Примітно, що вже наступного дня після призначення Салюков прибув до Білорусі, де провів інспекцію військових частин та підрозділів російського компоненту регіонального угруповання військ, що знаходяться на полігонах ЗС РБ. Імовірно, ця активність може бути пов’язана не так з відкриттям «київського фронту», про що активно говорять в інформаційному просторі, як із планами Росії відновити наступ на харківському та сумському напрямах.
По-четверте, вочевидь, Росія поступово відмовляється від активного застосування ракет і БПЛА, при цьому активізує наземні операції. Як приклад, останній ракетний обстріл виявився значно меншим, ніж попередні. Деякі українські спікери, як і раніше, пов’язали цей фактор з відсутністю у Росії ракет, але факти, що свідчать про виробництво ракет у реальному часі (раніше в мережі публікували докази того, що ракети, запущені по Україні, були зроблені вже після початку російського вторгнення), а також інформація західних розвідок свідчить про інше.
За інформацією Ascolta, нова стратегія Росії полягатиме у створенні умовного «поясу безпеки» для Курської, Брянської та Білгородської областей. Саме з цією метою можуть бути відновлені наступальні дії на Сумську та Харківську область, що межують із Росією. Реалізація даної стратегії має розпочатися після просування російських окупаційних військ у напрямку Слов’янська та Краматорська, що можливе лише після повного взяття Бахмута та Соледара. По суті, саме з цією метою на цей напрямок були кинуті сили ПВК «Вагнер», що, в основному, складаються з контрактників, яких активно набирали в російських в’язницях.
По-п’яте, останнім часом умовна група «суперяструбів» в оточенні Путіна (Євгеній Пригожин, Рамзан Кадиров та їхні однодумці) почали представляти реальну загрозу для Кремля. Особисті проекти Путіна поступово почали виходити з-під контролю. І якщо у випадку з Кадировим можна вдаватися до ряду законних інструментів для його упокорення (його бойовики, в основному, є представниками Росгвардії та ЗС РФ і підпорядковуються Золотову або Шойгу), то ПВК Пригожина не має жодної законної підстави для існування в Росії, але все більше нарощує власний вплив і навіть не боїться вступати у пряму конфронтацію із військовим керівництвом Росії.
Останнім часом активно розповсюджувалися чутки про можливе звільнення Валерія Герасимова з посади начальника Генштабу ЗС РФ. Саме проти нього найбільш активно виступали Пригожин та Кадиров. При цьому його призначення можна розцінювати як ситуативну перемогу в даному конфлікті. Бої за Бахмут та Соледар призвели до колосальних втрат у лавах ПВК «Вагнер», що допомогло зберегти частину особового складу російських військових. Очевидно, у разі взяття під контроль цих міст російською стороною, у Москві стане питання про необхідність зниження впливу Пригожина та його ПВК.
2. Заяви Василя Небензі на засіданні Ради Безпеки ООН
У п’ятницю 13 січня відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому порушувалося питання можливого проведення мирних переговорів між Києвом та Москвою. Представники Генерального секретаря заявили, що готові допомогти сторонам покласти край конфлікту. При цьому українська сторона заявила про неможливість розгляду російських умов, а також зазначила, що Росія незаконно посідає місце Радянського Союзу у Раді Безпеки ООН.
У свою чергу, російський представник Василь Небензя виступив із низкою заяв, у яких окреслив російську позицію і заявив, що цілі так званої «СВО» можуть бути досягнуті як військовим шляхом, так і за столом переговорів.
Основні тези:
• Заступник Генерального секретаря ООН Розмарі ді Карло заявила, що «Наразі немає жодних ознак припинення бойових дій. Переважає військова логіка, і зараз дуже мало можливостей для діалогу, якщо такі взагалі є. Але всі війни закінчуються, і це теж закінчиться».
• Представники України ініціювали питання про виключення Росії зі складу Ради безпеки ООН; на їхню думку, немає законних підстав для того, щоб Росія займала крісло Радянського Союзу.
• «Нам ясно, що немає місця для компромісу зі злом. Бо якщо Україна припинить воювати, вона загине. Світ, яким ми його знаємо, помре. Якщо Росія припинить свою агресію, то війна закінчиться. Все дуже просто» – заявила віце-прем’єр України – Еміне Джапарова.
• Небензя: «Закінчити «СВО» можна буде лише тоді, коли з території України більше не надходитиме загроза Росії і коли закінчиться дискримінація для російськомовного населення цієї країни».
• Небензя: «Якщо цей результат можна буде досягти за допомогою переговорів, ми до такого сценарію готові. Якщо ж ні – всі поставлені завдання будуть досягнуті військовим шляхом».
• Небензя: «Київ зараз висуває ідею «саміту миру», наголошуючи, що миру не хоче саме Москва, і не приховуючи, що Україна має на увазі під цим капітуляцію Росії, яку має зафіксувати міжнародне співтовариство. При цьому восени минулого року Київ унеможливив діалог».
• Небензя: «Нічим іншим, як прагненням Києва та його західних спонсорів продовжувати битву «до останнього українця», цю законодавчу провокацію пояснити не можна».
• Небензя: «Україна, по суті, перетворилася на НАТОвську ПВК. Їй платять гроші, постачають зброю та розвіддані, кажуть, куди стріляти і де атакувати».
Підсумки/прогнози:
Останнім часом на Заході все частіше починають звучати заяви про необхідність пошуку формули миру яка змогла б влаштувати як Київ, так і Москву. У той же час, для Києва та Москви подібні формули виглядають абсолютно по-різному: Росія продовжує апелювати до захисту російськомовного населення, боротьби з «колективним заходом» та «звільнення України від нацизму», а Україна продовжує наполягати на необхідності повернення всіх окупованих територій, повному виведенні російських окупаційних військ та виплати репарацій.
Наслідуючи помірну тенденцію до пошуку варіанту мирного врегулювання ситуації, Росія всіляко намагається демонструвати готовність до переговорів, від яких нібито відмовляється Україна. Подібні «миротворчі» наміри є абсолютно дикими для України, але, на думку Кремля, вони можуть знайти підтримку на Заході. Саме цей фактор провокував регулярні заяви Путіна протягом останніх місяців щодо готовності до переговорів. Ця ідея лежала в основі оголошеного «перемир’я» на Різдво. Тепер вона відобразилася в заявах Василя Небензі на засіданні Ради безпеки ООН.
Ця технологія зводиться до єдиного принципу, який дедалі активніше просуває російська сторона – «ми готові до миру, але Захід забезпечує Україну зброєю». Більше того, вся підступність російської «миротворчості» полягає в розумінні того, що діалог про мир не може побудуватись швидко і, навіть у разі активного просування цієї ідеї, реалізація займе щонайменше кілька місяців. Судячи з кадрових перестановок та стратегічних змін у російській армії, цей час Москва планує витратити на просування та окупацію нових територій України, які можна буде використовувати не тільки для створення умовного «поясу безпеки», про який ми писали вище, але й для отримання більш вигідних позицій у можливих переговорах.
Нажаль, у цій ситуації Київ повністю залежить від позиції західних партнерів, які у разі згоди на просування мирного плану на умовах Москви ставлять під загрозу існування всієї України. При цьому позиції більшості західних держав демонструють непохитну підтримку України, на що навряд чи вплинуть спроби Росії демонструвати «миротворчі» наміри.
3. Нові списки іноагентів та пропозиції В’ячеслава Володіна
Міністерство юстиції РФ розширило список «іноземних агентів», до якого потрапили музичний критик, журналіст Артемій Троїцький, актор Артур Смольянінов, колишній священик Сергій Кірсанов, юрист Анатолій Фурсов, екс-глава пермського штабу Навального Сергій Ухов, журналіст Олександр Шелест, а також товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕС».
Варто зазначити, що 1 грудня набув чинності новий закон «Про контроль за діяльністю осіб, які перебувають під іноземним впливом». Сам закон був прийнятий Держдумою ще наприкінці червня, але з того часу до нього було внесено понад 50 інших законів, включаючи кримінальний кодекс, а також низку поправок. Також урядом РФ були додані більш жорсткі правила їх застосування. Згідно з новим законом, усіх, хто вже був визнаний «іноагентом», з 1 грудня об’єднають у єдині реєстр, а також додадуть туди нових осіб та організації. При цьому Міністерство юстиції тепер публікуватиме не лише ім’я, а й персональні дані таких людей – у тому числі дату народження, ІПН та СНІЛЗ (страховий номер індивідуального особового рахунку).
Також 13 січня спікер Держдуми В’ячеслав Володін виступив із пропозицією конфіскувати майно у тих, хто публічно підтримав Україну, а також залишив Росію, виступивши проти так званої «СВО» та діяльності російської влади загалом. Примітно, що сенатор Андрій Клішас, який раніше називав схожу ініціативу антиконституційною, ідею Володіна підтримав як абсолютно ймовірну. Жодної конкретики щодо підготовки подібної законодавчої бази, поки немає, а в Кремлі, судячи з заяв Піскова, ідеї законодавців не підтримали. Водночас ідею Володіна підтримав «глава» окупованого Криму Сергій Аксьонов. При цьому, голова Ради з прав людини при президенті Росії Валерій Фадєєв заявив, що будь-які закони, які приймаються щодо громадян, які залишили країну, не повинні йти врозріз з Конституцією РФ.
Підсумки/прогнози:
Дані події вкотре демонструють, що в Росії триває зачистка «ліберального» поля, що, вочевидь, пов’язано з підготовкою до президентської виборчої кампанії. Безумовно, рейтинги Путіна залишаються, як і раніше, високими, тим більше діяльність «іноагентів» не має особливого впливу на підтримку чинної влади (попередні виборчі кампанії були наочною демонстрацією цього). При цьому варто відзначити кілька важливих факторів.
По-перше, Кремль отримав ідеальну можливість зачистити ліберальне поле – так званих «іноагентів», які активно розвивали свою діяльність за рахунок західних грантів. Йдеться не лише про громадські організації чи окремих ЛОМів, а й про умовну ліберальну групу в уряді РФ, що стало зрозуміло після звільнення з посади голови Рахункової палати Олексія Кудріна та еміграції Анатолія Чубайса. Тут важливо зазначити, що Голова Центробанку Ельвіра Набіулліна, а також Герман Греф та Антон Силуанов серйозної ролі не відіграють і були досі лише «ліберальним» прикриттям путінської політики перед Заходом. У березні 2022 року їх поставили перед фактом: або вони грають за загальними правилами, або йдуть у відставку. Попри очікування багатьох експертів, «ліберали» вирішили залишитися і грати за правилами, продиктованими Путіним.
По-друге, нині значна частина російського суспільства демонструє абсолютну підтримку дій Путіна. Фактично, західні санкції сприяли знищенню в Росії середнього класу, який міг нести серйозну загрозу внутрішньополітичній ситуації шляхом провокування протестних настроїв або навіть створення «кольорових революцій». Впровадження єдиного реєстру іноземних агентів, а також масова еміграція представників «середнього класу» та прекаріату протягом 2022 року допомогла впоратися з цією проблемою. Представники даної соціальної групи, які залишилися в Росії, були змушені або піти на роботу до олігархів, або опустилися до показників нижчого класу.
По-третє, усунувши подібну загрозу всередині держави, Кремль створив для себе прогресуючу загрозу в особі умовної групи емігрантів, яка посилюється на Заході і дедалі активніше виступає проти Путіна та його оточення. По суті, даний фактор не має серйозного впливу в даний час, але через кілька років він може створити вагому силу, що впливає на політичні процеси всередині Росії. Аналогічна ситуація спостерігалася в Молдові, де значна частина населення проживає в еміграції і завдяки підтримці на іноземних виборчих дільницях, прозахідна Мая Санду змогла перемогти на президентських виборах. Важливо відзначити, що подібна ситуація відмічається і в Україні, звідки, за даними ООН, протягом 2022 року емігрувало близько 9 мільйонів українців.
4. Доручення Володимира Путіна
У четвер 12 січня Володимир Путін затвердив низку доручень за підсумками засідання Ради з розвитку громадянського суспільства та прав людини, що відбулося 7 грудня 2022 року. Загалом було затверджено 22 доручення, що стосуються різних сфер діяльності.
Основні аспекти доручень:
• Путін доручив АП РФ спільно з ЦВК РФ та Уповноваженим з прав людини розглянути питання щодо вдосконалення механізмів громадського контролю у виборчому процесі.
• Путін доручив Уряду РФ розглянути низку питань, пов’язаних із учасниками так званої «СВО». Серед іншого: розвиток в Росії виробництва протезів для кінцівок та вжиття заходів щодо забезпечення потреб систем охорони здоров’я на окупованих територіях України, утворити спеціальний центр із забезпечення лікарськими препаратами учасників так званої «СВО» та їхніх сімей, створити систему їхнього адресного супроводу. Також Путін доручив звільнити від мобілізації на тимчасово окупованих територіях України, лікарів-ортопедів, протезистів та лікарів інших спеціальностей.
• Путін доручив Уряду РФ спільно з Банком Росії розглянути питання про створення механізму виплати банками та іншими кредитними організаціями компенсацій клієнтам, кошти яких були викрадені внаслідок шахрайських дій, та за необхідності подати пропозиції щодо внесення відповідних змін до законодавства РФ.
• Путін доручив Уряду РФ підготувати пропозиції щодо надання компенсацій за житло, розташоване на тимчасово окупованих територіях України. Також, аналогічне доручення було адресовано керівництву російських областей, межуючих з Україною, які постраждали від обстрілів.
• Путін доручив Уряду РФ підготувати спільно з Верховним Судом, Радою при Президентові з розвитку громадянського суспільства та прав людини, Уповноваженим з прав людини, Уповноваженим при Президенті з прав дитини та подати пропозиції щодо внесення до законодавства змін, спрямованих на посилення права на захист громадян, що беруть участь у судових справах щодо відновлення їх дієздатності (скасування обмеження у дієздатності), у тому числі передбачивши обов’язкову участь у таких справах адвокатів.
• Путін доручив Мін’юсту спільно з Мінекономрозвитку та Громадською палатою Російської Федерації розглянути пропозиції Ради при Президентові щодо розвитку громадянського суспільства та прав людини щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності некомерційних організацій, а також можливості виключення фізичних та юридичних осіб зі складу засновників некомерційних організацій. Також Путін доручив МВС РФ вжити заходів щодо заборони застосування засобів обмеження руху (наручників) щодо жінок, неповнолітніх, а також осіб, підозрюваних та обвинувачених у скоєнні ненасильницьких злочинів.
• Путін доручив Генеральній прокуратурі спільно зі Слідчим комітетом, ФСБ, МВС та Верховним Судом вжити заходів щодо анулювання правових наслідків притягнення до кримінальної відповідальності з політичних мотивів громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях України («ЛДНР», Запорізька та Херсонська області), за вчинення злочинів, передбачених кримінальним законодавством України
Підсумки/прогнози:
По суті, всі вищезгадані доручення Путіна є попередньою демонстрацією майбутньої програми його передвиборчої кампанії, яка, вочевидь, базуватиметься на наступних принципах:
• відновлення «нових» (окупованих) територій та їх максимальна інтеграція до складу РФ (реалізація гасла «своїх не кидаємо»);
• орієнтація на учасників так званої «СВО» та членів їхніх сімей (створення нових національних символів – бойові герої Росії);
• умовна лібералізація низки процесів для тих, хто залишився в Росії та підтримав дії Путіна (при цьому в окремих дорученнях йдеться про заборону дискримінації політичних «емігрантів»).
Акцент на соціальній політиці – улюблений інструмент Путіна (згадайте, наприклад, так звані «Травневі укази»). Путін знову звертається до соціальної тематики, але тепер наголошує, що навіть війна та приєднання завойованих територій не змусить його відійти від цього питання. Лівий популізм у цій ситуації очевидний. Путін розуміє, що саме звернення до соціальної складової та до теми справедливості є запорукою його високих рейтингів серед росіян. Тому питання підтримки соціальних стандартів у нових умовах постійно мусуватиметься у найближчий рік. І майбутній образ Путіна формуватиметься не лише крізь призму війни, а насамперед крізь призму протистояння із Заходом, який у нинішніх умовах навпаки проводить політику згортання соціальних програм (у квітні 2023 року буде своєрідний «ювілей» – 10-річчя тронної промови короля Нідерландів Віллема-Олександра, в якій було заявлено про завершення епохи соціальних держав у Європі).
5. Зустріч Володимира Путіна з Урядом РФ
У середу 11 січня відбулася зустріч Володимира Путіна з Урядом РФ, під час якої було заслухано доповіді низки міністрів, а також обговорювалися найважливіші питання. При цьому Путін зізнався, що мав особисті зустрічі з прем’єр-міністром Мішустіним та низкою міністрів минулого тижня. Також він подякував Уряду за роботу у 2022 році, зазначивши, що «за рахунок зусиль відомств з Росією не сталося нічого з того, що їй пророкували супротивники».
Важливою подією під час зустрічі з Урядом стала відкрита критика Путіним Віце-прем’єра, Міністра промисловості та торгівлі Дениса Мантурова у зв’язку з відсутністю оформлення замовлень на повітряні судна.
Хронологія подій:
• Звертаючись до Дениса Мантурова, Путін заявив: «Довго! Занадто довго. Підприємства мають розуміти свої перспективи, замовлення. Вони мають наймати робочу силу, вони мають тримати чи розширювати виробничі потужності, розумієте?». На що Мантуров заявив, що «старатиметься зробити все можливе з колегами з економічного блоку». Роботу буде завершено протягом кварталу, виходячи з тих можливостей, «які сформовані бюджетом». При цьому Путін попросив Мантурова «не валяти дурня» і розібратися з цією проблемою в найкоротший термін.
• За підсумками зустрічі прес-секретар глави держави Дмитро Пєсков уточнив, що Володимир Путін не має серйозних нарікань що-до роботи Дениса Мантурова. Критика на нараді, за його словами, є «звичайним робочим процесом».
• Віце-прем’єр Олександр Новак також звернув увагу на проблемні питання під час зустрічі. Він зазначив, що наразі основна складність полягає у високому дисконті ціни російської нафти до бенчмарку Brent. За його словами, це пов’язано з подорожчанням плати за перевезення вантажу танкерами. Проте заступник голови уряду висловив сподівання, що ситуація має тимчасовий характер.
• Володимир Путін доручив підготувати пропозиції щодо обмеження впливу дисконту на російську нафту на бюджет.
• Учасники наради також обговорили загалом ситуацію в економіці. Як повідомив глава Мінекономрозвитку Максим Решетніков, інфляція в РФ у 2022 році становила 11,9%. Наприкінці I кварталу 2023-го показник різко сповільниться на тлі високої бази березня 2022 року, а у II кварталі може тимчасово опуститися нижче за 4%.
• Володимир Путін також закликав звернути увагу на підтримку нових регіонів (тимчасово окупованих територій України). Глава МОЗ Михайло Мурашко повідомив, що обсяг постачання ліків у дані регіони перевищив 7,5 млрд рублів.
• Президент доручив віце-прем’єру Тетяні Голіковій розглянути питання додаткового стимулювання медиків, які працюють на «нових» (окупованих) територіях. При цьому він зазначив, що бойові дії — не привід відкладати на згодом вирішення проблем місцевих жителів.
Підсумки/прогнози:
У ході зустрічі Путіна з міністрами багато експертів звернули увагу на те, що президент РФ розкритикував віце-прем’єра Дениса Мантурова. При цьому Мантуров – це не просто людина, яка відповідає за оборонну галузь у Росії. Він – ставленик Сергія Чемезова та близький друг глави Адміністрації президента Антона Вайно. Тобто критика прозвучала не так на адресу Мантурова (прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков навіть зробив заяву, щодо роботи Мантурова зауважень немає), як на адресу Чемезова та корпорації «Ростех».
Чутки про те, що Путін незадоволений Чемезовим, частково підтверджуються. Але Чемезов – один із найбільш вірних та відданих друзів Путіна ще з періоду спільної служби у Німеччині. І швидше за все варто очікувати, що і Чемезов, і його ставленики залишаться у своїх кріслах. Видалення Чемезова з гри може порушити всю систему балансів та противаг у Росії. А ось критика на адресу Мантурова може підвищити ефективність роботи оборонних підприємств та всієї промисловості.
6. Інтерв’ю Миколи Патрушева
У вівторок 10 січня видання «Аргументи і факти» опублікувало інтерв’ю Секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева, в якому він зробив низку заяв про відносини Росії із Заходом, розворот у бік Азії та ситуацію в Україні.
Основні тези:
• «Ситуація у світі винятково складна і має турбулентний характер. Багато країн різних регіонів знаходяться одночасно у військово-політичній, економічній, соціальній та духовній кризі. Сподіватимемося, що цього року відбудуться позитивні зміни».
• «Очевидно, що реальна влада на Заході знаходиться в руках кланів і транснаціональних корпорацій, що мають ресурси».
• «Капітали низки транснаціональних компаній перевищують ВВП більшості економік світу, а створені ними для подальшого збагачення фонди претендують на роль наддержавного механізму управління людством. Той самий фонд Сороса став чи не основним світовим центром з планування та здійснення «кольорових революцій».
• «Проект американського бюджету на 2023 рік є найкращим доказом планів Вашингтону щодо розв’язання нових воєн проти благополуччя власних громадян».
• «По суті, американська держава є лише оболонкою для конгломерату величезних корпорацій, які правлять країною і намагаються панувати над світом».
• «Раніше Захід прийшов до процвітання і досяг світового панування за рахунок колоніальних захоплень. Саме так поводяться сьогодні й транснаціональні компанії, які воліють нарощувати свої капітали за рахунок викачування ресурсів із інших країн».
• «В умовах кардинальних змін у світі мета корпорацій – зберегти систему глобальної експлуатації. На чолі її — еліта бізнесменів, які себе не пов’язують із жодною державою. Під нею так звані розвинені країни світу, а також «золотий мільярд». А далі — інше людство, яке зневажливо називається «третім світом».
• «На Заході місце для нашої країни не передбачене. Купку світових володарів Росія дратує тим, що має багаті ресурси, величезну територію, розумних і самодостатніх людей».
• «У зв’язку з цим західники прагнуть послабити нашу країну, розчленувати її, знищити російську мову та російський світ. Вони давно відпрацювали технологію підриву своїх суперників зсередини та їхнього роздроблення на невеликі держави. Так діяли і раніше, коли, наприклад, Лондон за підсумками Першої світової війни розвалив імперії та наштампував із них десятки країн. Так діють і сьогодні. Яскравий приклад – Югославія. Держава, що мала самостійний голос на міжнародній арені, розділена на шість».
• «Ми не воюємо з Україною, тому що ненависті до простих українців у нас за визначенням бути не може. Українські традиції близькі жителям Росії, так само, як і спадщина російського народу невіддільна від культури українців».
• «Події в Україні — це не зіткнення між Москвою та Києвом, це військове протистояння НАТО, а насамперед США та Англії з Росією. Боячись прямого дотику, НАТОвські інструктори заганяють на вірну смерть українських хлопців».
• «Неонацистські злочинці, які керують останніми роками в Україні, невідворотно будуть покарані».
• «Росія має важливу фінансову незалежність, а також технологічний суверенітет. У нас з надлишком вистачає своїх ломоносових та кулібіних. Проблема полягає в тому, щоб їх вчасно помітити».
• «Захід освоїв зомбування людей за допомогою масової пропаганди, а тепер прагне використовувати когнітивну зброю, впливаючи на кожну людину точково за допомогою інформаційних технологій та методів нейропсихології. Насаджує неоліберальні та інші цінності, деякі з яких за своєю суттю прямо протилежні людській природі. Діють свідомо й у своєму колі не приховують, що ЛГБТ-повістка — інструмент поступового скорочення числа «зайвих людей», які не вписуються у рамки горезвісного «золотого мільярда».
• «Наша країна йде шляхом створення міцної, сучасної, незалежної економіки, щоб досягти економічного суверенітету. Усі ресурси у Росії для цього є. Потрібна культура їх використання, дбайливе та хазяйське ставлення до наших скарбів — не лише природних, а й нематеріальних. Російський бізнес має бути національно орієнтованим. Приватному капіталу, так само, як і владі, слід думати про довгостроковий розвиток країни».
• «Для російської людини ненависть за визначенням не може бути об’єднуючим фактором. Ненавистю сповнені лише західники, які відкрито називають нас противниками. Але їм треба нагадати про їхні безуспішні військові операції у В’єтнамі, Афганістані, інших країнах… Нам же в умовах появи нових військових загроз важливо мати такі збройні сили та спецслужби, щоб у противників Росії навіть думки не було, що вони можуть воювати з нами».
Підсумки/прогнози:
Фігура Миколи Патрушева в російській політиці є непублічною, але доволі впливовою. Він часто робить заяви чи коментує ті чи інші події, але досить рідко спілкується зі ЗМІ у форматі розгорнутих інтерв’ю. При цьому наявність високої посади, а також серйозний вплив в оточенні Путіна (на думку Ascolta Патрушев очолює умовну групу «Силовиків» у найближчому оточенні Путіна), дають привід звертати увагу на подібні інтерв’ю та проводити глибинний аналіз заяв.
По суті, низка заяв Патрушева, озвучених в інтерв’ю для видання «Аргументи і факти», є рафінованою та усередненою концепцією того, про що говорили Путін та Медведєв протягом усього 2022 року. І якщо Путін робить політичні заяви, часто незрозумілі для широкого загалу, а Медведєв озвучує ультрарадикальну позицію і закликає до прямих зіткнень з НАТО, то в даному випадку Патрушев звертається до західної аудиторії з більш збалансованими тезами, в яких намагається чітко озвучити позицію Росії та привідкрити завісу її подальшої стратегії.
Безперечно, подібне інтерв’ю з’явилося з подання Адміністрації Путіна. Його точно не варто розглядати як спробу увійти в конфронтацію з офіційною позицією російського президента.
Із заяв Миколи Патрушева можна виділити кілька головних тез:
• Росія воює зі світовою закулісною системою, яка базується на владі транснаціональних корпорацій (глобалістів) та їх колоніальних амбіціях.
• Росія не воює з Україною, а лише намагається знищити націоналістичну складову, яка несе реальну загрозу Росії.
• Росія не бачить свого майбутнього із Заходом. Розворот у бік Азії передбачає максимальне посилення внутрішніх процесів та їхню повну автономізацію, що дозволить максимально позбутися зовнішньої залежності.
По суті, озвучені Патрушевим тези, вочевидь, були адресовані Заходу із єдиною метою – пропозиції нових умов подальших взаємин, у яких визначальним чинником має стати визнання Росії, як одного з центрів багатополярного світу.
В даному випадку варто очікувати аналогічної відповіді від Заходу, яка, скоріше за все, буде озвучена в аналогічній формі – шляхом публікації статті з глибокими сенсами одним із лідерів громадської думки із «західного табору».
