Валерій Васильович Герасимов народився 8 вересня 1955 року у Казані. Походить із сім’ї робітників. У своїх інтерв’ю Герасимов любить згадувати про діда, який воював, про дядька-фронтовика, про матір – «трудівницю тилу». Але дивним чином уникає згадок про батька.
Закінчив Казанське Суворівське військове училище (1971-1973) з відзнакою, Казанське вище танкове командне училище імені Верховної Ради Татарської АРСР (1973-1977) з золотою медаллю, Військову академію бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського(1984–1987) з відзнакою, Військову академію Генерального штабу Збройних Сил РФ (1995-1997).
З 1977 року проходив службу командиром взводу, роти та начальником штабу батальйону у 80-му танковому полку 90-ї гвардійської танкової дивізії Північної групи військ у Польщі (м. Борне-Сулінове). З 1982 по 1984 рік – начальник штабу батальйону та командир батальйону 29-ї мотострілецької дивізії в Далекосхідному військовому окрузі (с. Троїцьке. Приморський край). Після закінчення академії з 1987 року служив начальником штабу – заступником командира танкового полку, командиром танкового полку, начальником штабу – заступником командира, а з 1993 року – командиром 144-ї гвардійської мотострілецької дивізії в Прибалтійському військовому окрузі та Північно-Західній групі військ. У серпні 1994 року керував виведенням дивізії до Московського військового округу (місто Єльня). З 1995 року – на навчанні в академії.
У березні 2001 року газета «Червона зірка» писала: «Ще в дитинстві він вирішив стати військовим. Інтерес до армії пробуджували розповіді дядька-фронтовика, колишнього командира танкової роти. Хлопчиськом зачитувався книгами Костянтина Симонова. Сьогодні генерал із посмішкою згадує, як після четвертого класу батько направив його документи до Казанського Суворівського військового училища. І в цей час суворівські були переведені на дворічне навчання. Чотири роки очікування, втім, тільки зміцнили в підлітку бажання досягти свого. З відзнакою закінчивши Суворівське, із золотою медаллю танкове, молодий офіцер розпочав службу в Північній групі військ. Потім доля закинула його на Далекий Схід. Бажання постійно вдосконалюватися, не зупинятися на досягнутому, підштовхнуло командира танкового батальйону вступити до Військової академії бронетанкових військ ім. Маршала Радянського Союзу Р.Я. Малиновського. У 1987 році, після закінчення академії з відзнакою, Валерій Герасимов потрапляє служити в Прибалтійський військовий округ. Тут він пройшов чергові щаблі командирського становлення: від начальника штабу полку до командира мотострілецької дивізії. Справа саме йшла до розвалу Союзу. Це були не найкращі роки для Збройних Сил. Герасимову довелося докласти неймовірних зусиль, щоб у 1994 році безболісно вивести військових в Смоленську область – можна сказати, на порожнє місце. Високі організаторські здібності полковника Герасимова гідно оцінив тодішній міністр оборони країни. Було ухвалено рішення направити офіцера на навчання до Академії Генерального штабу. Він і цей навчальний заклад закінчив із відзнакою».
З 1997 року Герасимов служив першим заступником командувача 1-ю гвардійською танковою армією в Московському військовому окрузі (1997—1998), з лютого 1998 року начальником штабу — заступником командувача (генерала Володимира Шаманова), а з лютого 2001 року командувачем 58-ї загальновійськовою армією у Північно-Кавказькому військовому окрузі. З серпня 1999 частини армії вели масштабні бойові дії в ході Другої чеченської війни.
Сам Герасимов згадував: «Тоді в Дагестані була складна обстановка. Я був скрізь, у деталях знав, що робиться на адміністративному кордоні з Чечнею, де стояли наші взводні опорні пункти. Ілюзій ні в кого не було: чеченський нарив зрештою лусне».
Газета «Червона зірка» писала: «Виникали ситуації, можна сказати, і надкритичні. Озброєні до зубів бандити перетворили Бамут на неприступну фортецю: активно використовували шахти колишньої дивізії РВСН, до житлових будинків прорили підземні ходи, а в бетонних підвалах створили додаткові укриття від ударів артилерії. Гірська місцевість, вкрита зеленкою, також грала на руку бойовикам. Генерал-майору Валерію Герасимову було доручено керувати діями наших військ на Бамутському напрямі. Під час роботи на місцевості, бронегрупа, очолювана Валерієм Васильовичем, потрапила у засідку. Колону впритул почали розстрілювати зі стрілецької зброї та гранатометів. Група негайно організувалася і прийняла бій. Не втративши управління, відбивалися від бойовиків, що насідали, до прибуття вертольотів… У боргу перед бандитами, звичайно, не залишилися. Через тиждень заманили найманців у добре облаштовану пастку. В результаті понад десяток бородачів було знищено, захоплено велику партію стрілецької зброї. У ті дні Герасимов не знав відпочинку та сну. Підсумком виснажливої праці стало взяття Малого Бамут без бою. Того ж дня ми зустрілися на дивізії КП. Йшов холодний осінній дощ. Вигляд у Валерія Васильовича був змучений, я ж наполегливо намагався його розговорити. «Для бойовиків, – стомлено говорив генерал, – сьогоднішня операція – повна несподіванка. Ми всі ретельно спланували. Добре попрацювала розвідка, артилерія. Тож і обійшлися без втрат». Сьогодні, аналізуючи ситуацію під Бамутом, Валерій Васильович вважає, що тоді бойові дії тільки-но почали відповідати необхідному якісному рівню».
Український аналітик Марія Кучеренко у виданні «Ділова столиця» пише: «Характерно, що це інтерв’ю-замальовку було взято у Герасимова у 2001 році як у генерала Другої чеченської війни, чиєю прямою відповідальністю були бої за Комсомольське (березень 2000 року), розповідає як про своє велике досягнення. Бій за Комсомольське – вирішальна битва і Другої чеченської війни, і перших виборів Володимира Путіна. «Перемогу», яка полягала у перетворенні цього населеного пункту на руїни, необхідно було презентувати до виборів нового керівника держави, який позиціонував себе як видатного борця з тероризмом. І нікого, включно з Герасимовим, який здійснював керівництво проведенням операції, не схвилювало, що її задекларовану мету – знищення бойовиків та їхнього лідера Руслана Гелаєва – не було досягнуто. Для панегірика були обрані лише слова Герасимова про хоробрість його підлеглих і про те, що спроби бойовиків прорватися через оточення федеральних військ були марними. Але в цьому парадному інтерв’ю Герасимов бреше про долю цивільних осіб, які нібито залишили селище. На самому початку бойових дій за Комсомольське федерали не дали можливості вийти цивільному населенню одразу і кілька діб протримали його в чистому полі – зокрема, жінок і дітей. Ці люди Герасимова не цікавлять – він із жалем акцентує увагу лише на втратах серед російських військових та каже, що «війна є війна. Треба намагатися воювати так, щоби взагалі виключити втрати. Для цього потрібно у мирний час навчати війська, забезпечувати їх усім необхідним, а не чекати, поки щось станеться».
Очевидно, саме цей епізод і є відправною точкою для подальшого перегляду методів ведення бойових дій: Герасимов усвідомлював, що під час Другої чеченської було допущено помилок, які призвели до невиправданих втрат серед особового складу.
У лютому 2002 року Герасимову надали звання генерал-лейтенанта і нагородили орденом «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня з мечами.
З березня 2003 Герасимов служив начальником штабу Далекосхідного військового округу, з квітня 2005 – начальником Головного управління бойової підготовки та служби військ Збройних Сил (з присвоєнням звання генерал-полковник). У грудні 2006 року обійняв посаду начальника штабу Північно-Кавказького військового округу.
З 11 грудня 2007 по 5 лютого 2009 року – командувач військ Ленінградського військового округу, з 5 лютого 2009 по 23 грудня 2010 – командувач військами Московського військового округу.
23 грудня 2010 року був призначений на посаду заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил РФ. З цієї посади його було знято після конфронтації з начальником Генштабу Миколою Макаровим, проте через п’ять місяців Герасимов повернувся, щоб змінити його на посаді голови Генштабу: 26 квітня 2012 року Валерій Герасимов був призначений на посаду командувача військ Центрального військового округу, а вже 9 листопада 2012 року міністр оборони РФ Сергій Шойгу представив президенту Володимиру Путіну командувача військ Центрального військового округу Валерія Герасимова на посаду нового начальника Генштабу ЗС РФ замість Макарова.
На зустрічі з президентом Валерій Герасимов заявив: «Вважаю, що вся діяльність Генерального штабу має бути спрямована на досягнення однієї головної мети – це підтримка боєздатності Збройних Сил у такому стані, що гарантує виконання всіх покладених на Збройні сили завдань. І робитиму все від мене залежне для досягнення цієї мети».
9 листопада 2012 року призначений президентом Росії Володимиром Путіним на посаду начальника Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації – першого заступника міністра оборони Російської Федерації.
З 13 листопада 2012 року є членом Ради Безпеки Російської Федерації. За відсутності міністра оборони генерала армії Сергія Шойгу, Валерій Герасимов є тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони Російської Федерації.
Незабаром після зайняття посади начальника російського Генштабу, Герасимов висунув своє бачення військово-політичної стратегії. У січні 2013 року він виступив перед загальними зборами Академії військових наук з доповіддю на тему «Основні тенденції розвитку форм та способів застосування ЗС, актуальні завдання військової науки щодо їх удосконалення». У лютому 2013 року він опублікував більшу частину цієї доповіді у російській газеті «Військово-промисловий кур’єр» під назвою «Цінність науки у передбаченні».
«Широкого поширення набули асиметричні дії… До них відносяться використання сил спеціальних операцій та внутрішньої опозиції для створення постійно діючого фронту на всій території ворожої держави, а також інформаційний вплив, форми та способи якого постійно вдосконалюються», — стверджував Герасимов у своїй статті.
У статті та доповіді Герасимов аналізує події «арабської весни», дії США під час «Бурі в пустелі», дії самої РФ під час «операції з примусу до миру в Грузії», і постулює, що акцент має зміщуватися у бік застосування невійськових заходів: політичних, інформаційних, економічних та гуманітарних (співвідношення невійськових та військових заходів – 4: 1).
Доктрина здобула широку міжнародну популярність після наступних дій Росії стосовно України, що повністю збіглися з її тезами. Опис гібридної війни, що включає «політичні, економічні, інформаційні, гуманітарні та інші невійськові заходи» повністю втілилася в ході збройної агресії РФ проти України. «Дистанційна безконтактна дія на противника стає головним способом досягнення цілей бою та операції, — стверджує Герасимов у своїй статті, — Все це доповнюється військовими заходами прихованого характеру, у тому числі реалізацією заходів інформаційного протистояння та діями сил спеціальних операцій». Доктрина не уточнює, чи є ці заходи «інформаційного протистояння» військовими чи невійськовими.
З легкої руки дослідника Марка Галеотті ЗМІ заговорили про «доктрину Герасимова» фактично як про російське «бачення тотальної війни», що сприяло певній демонізації начальника Генштабу РФ. Сам Галеотті згодом стверджував, що це лише «гарний термін», яким він позначив доповідь Герасимова.
Один із дослідників справедливо зауважив, що «Якщо придивитися до статті Герасимова уважніше, то можна побачити, що вона – не про «війну майбутнього». Це – текст, який доводить, що в Росії потяг до історичної реконструкції (тобто створення образу можливого минулого) і бажання представити її чимось рішуче новим, зведені в абсолют. Домінування невійськових методів впливу над військовими – далеко не нова концепція, яка задіяна і в епоху тотальності».
20 лютого 2013 року Герасимову надано звання генерал армії.
Валерій Герасимов є Головою міжвідомчої комісії з питань Державної премії імені Маршала Г. К. Жукова.
Валерій Герасимов брав участь в організації та розробці планів російського вторгнення до Криму та Донбасу, внаслідок чого потрапив у списки санкцій Європейського союзу, США та Канади. Команда журналістів-розслідувачів «Bellingcat» відносить Герасимова до тих росіян, які відповідали за транспортування ЗРК «Бук» на окуповану проросійськими бойовиками територію Донбасу, і за пуск з нього ракети, яка збила літак Боїнг 777 рейсу «MH17» 17 липня.
За даними військової прокуратури України, Валерій Герасимов вважається головним ідеологом розв’язання конфлікту на Донбасі. «Рішення про війну в Україні ухвалив особисто начальник Генштабу РФ Герасимов», – заявив колишній військовий прокурор України Анатолій Матіос. Колишній начальник слідчого управління СБУ Григорій Остафійчук заявив, що Валерій Герасимов особисто був присутнім на окупованій території України під час боїв у «іловайському казані». Шевченківським районним судом Києва було ухвалено рішення про заочний арешт Валерія Герасимова та десять інших високопоставлених російських військовослужбовців.
У свою чергу, Міністерство оборони Російської Федерації заявило, що рішення української влади про розшук та заочний арешт Валерія Герасимова та інших російських військових є політичним та провокаційним рішенням, а сама Служба безпеки України у зв’язку з цим була названа «заповідником ідіотизму».
Організатор військової операції Росії у Сирії, розпочатій у вересні 2015 року. За мужність та героїзм, виявлені під час виконання військового обов’язку, у травні 2016 року закритим указом президента Росії, удостоєний найвищої державної нагороди — звання Герой Російської Федерації. У 2015 та 2017 роках Герасимов був нагороджений орденами Святого Георгія, а в 2020 – орденом Олександра Невського.
За даними Amnesty International, наприкінці лютого 2016 року російські військові літаки навмисно завдавали ударів по мирному населенню та рятувальниках. Наприкінці 2018 року організація Airwars, яка відстежує повідомлення про жертв авіаударів у США та Росії, зафіксувала від 2730 до 3866 смертей мирного населення в Сирії внаслідок приблизно 39 тисяч авіаударів Росії, зокрема від 690 до 844 дітей.
Валерій Герасимов внесений до доповіді «1500 розпалювачів війни», складений Форумом вільної Росії. У доповіді містяться прізвища російських публічних постатей, військових керівників, депутатів, пропагандистів, артистів та спортсменів, які публічно висловилися на підтримку путінської агресії або безпосередньо беруть у ній участь. Форум вільної Росії домагається запровадження санкцій проти них у Європейському Союзі.
26 лютого 2022 року Білий дім запровадив нові санкції проти топ-чиновників РФ, причетних до повномасштабного російського вторгнення в Україну. До списку разом із Шойгу та членами Радбезу Росії потрапив і Герасимов.
У середині березня 2022 року доктор Пітер Лейтон, який тісно співпрацює з британським Об’єднаним королівським інститутом з дослідження проблем оборони та безпеки RUSI, опублікував статтю під назвою «Велике українське лихо генерала Валерія Герасимова».
У ньому він згадує «доктрину Герасимова». За схемою Герасимова Росія використовує соціальні мережі та приховане втручання, щоб налаштувати населення країн проти власного уряду, вживає економічних заходів, щоб зробити ці країни бідними, і вдається до дипломатичного тиску, щоб обмежити коло друзів у противника. Після такого тривалого процесу Росія невеликими силами переходить у наступ, надихаючи місцеве населення на переворот, щоб привести до влади власного поплічника.
Лейтон писав, що в теорії це виглядає красиво, але насправді всі ці гучні ідеї Герасимова щодо зміни режиму зазнали повного краху під час нападу Росії на Україну. Російські «п’яті колони» всередині України були швидко роззброєні, десантний штурм спецназу на аеродромі Гостомель під Києвом провалився, російська армія була зупинена, а Україна стала згуртованішою та рішучішою.
«Герасимов з його доктриною активної оборони привів російську армію в широкомасштабну наступальну операцію в Україні, яку захищають високомотивовані солдати», – писав Лейтон.
Також Лейтон зазначив, що російська армія сьогодні не призначена для боротьби у такому форматі вторгнення, оскільки їй не вистачає волі до боротьби, вона мала та не оснащена належним чином. Як наслідок – неправильна війна, неправильна армія, не той час. Але це все одно створює проблеми для України.
Марія Кучеренко пише: «Герасимов – одна з небагатьох важливих дійових осіб періоду Чеченських воєн, хто не загинув за дивних обставин. І, здається, опис його дій і поглядів відповідає питанням чому: лояльність Герасимова режиму та її ідеологічним метаморфозам – не вивчена і не штучна, а абсолютно органічна. Займатися реконструкцією (тобто створювати образ можливого, а не реального минулого) поєднувати несумісне, брехати та маніпулювати, не звертати уваги на життя та долю цивільних – ось справжня доктрина, яку сповідує Герасимов. Однак і в цьому випадку він лише досить успішний практик, але ніяк не видатний теоретик».
30 квітня 2022 року в українських та деяких західних виданнях з’явилася інформація спочатку про загибель, а потім про поранення Герасимова під час інспекційної поїздки сил «Спеціальної військової операції» РФ на території Харківської області. Колишній глава МВС України Арсен Аваков повідомив, що йдеться про осколкове поранення правої гомілки без перелому кістки, а також загибель особистого охоронця Герасимова. Пізніше ця інформація не підтвердилась. 30 квітня Герасимов справді відвідав школу №12 в Ізюмі, де знаходився командний пункт 2-ї загальновійськової армії Росії та російських повітрянодесантних військ. Увечері того ж дня українська армія завдала удару по школі, але Герасимов на той момент уже залишив об’єкт і повертався до Росії.
В армійському середовищі Герасимова вважають аскетом, який звик жити без притаманної більшості генералів розкоші. Як з’ясувало видання «Сьогодні» глава російського Генштабу Валерій Герасимов володіє квартирою у житловому комплексі бізнес-класу та заміським будинком у закритому котеджному селищі. Загальна вартість нерухомості оцінюється від 100 до 150 млн. рублів. «Це дуже скромно в порівнянні з майном Шойгу та інших його заступників, але все одно кратно перевищує офіційні доходи голови Генштабу», – зазначають автори статті.
Декларація про доходи у Герасимова також не вражає розкішшю. За останні десять років сукупний дохід Герасимова та його дружини становив трохи менше 31 млн рублів. Останнім часом глава Генштабу звітував про річний дохід трохи менше 6 млн, а до цього він заробляв близько 3 млн рублів на рік. Щорічні доходи дружини генерала не перевищували 200 тис. рублів.
У сім’ї Герасимових є квартира в Хорошівському районі Москви, там же, де знаходиться штаб-квартира Головного управління Генштабу. Житло у будинку 14 на вулиці Авіаконструктора Мікояна площею 131 кв. м., у 2013 році було оформлено на дружину «головного стратега російської армії». Пізніше власник нерухомості був прихований, що доволі характерно для російських високопосадовців.
Заміське житло подружжя Герасимових розташоване в 30 км від МКАДу в «котеджному селищі, що строго охороняється» Афінєєво. Нерухомість у цьому селищі поступається вартістю селищам на Рубльовському шосе в кілька разів: за будинок в 200-300 кв. метрів і ділянку від 15 соток просять у середньому 39 млн. рублів. Але є пропозиція і за 135 млн рублів – саме такий будинок і ділянка найбільш близькі за площею до дачі Герасимова.
У власності у першого заступника Шойгу знаходиться 21 сотка землі, а на ділянці збудовано будинок площею 554 кв. метра та лазня у 236,3 кв. метра, що випливає з даних Росреєстру.
Герасимов одружений (зі своєю дружиною познайомився ще під час навчання у військовому училищі та рано обзавівся сім’єю). У сім’ї виросли двоє дітей – син та донька. Син – військовий. Про доньку у відкритих джерелах не згадується.
