У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.
За підсумками минулого тижня можна тезово визначити такі ключові події:
- У Москві все більше уваги приділяють геополітичному розвороту на Схід. Очевидно, саме це питання буде трендом 2023 року. Зовнішньополітична діяльність Путіна націлена на регіони Центральної Азії та Близького Сходу. У цьому напрямі працюють і російські аналітичні центри. Активно впроваджується поняття «девестернізація», що вже зараз помітно з низки аналітичних доповідей та публікацій. Очевидно, подібний підхід націлений на фіксацію стратегії Росії у свідомості її громадян.
- Путін і далі намагається відігравати роль «миротворця», демонструючи зусилля щодо врегулювання низки конфліктів у регіонах Центральної Азії та Близького Сходу. Найважливішим аспектом залишається відновлення російського впливу на пострадянському просторі (за винятком України). Очевидно, стратегія Путіна полягає у реалізації спільних проектів, вигідних як Росії, так і інших країн регіону. Звідси й ідея газового союзу з Казахстаном та Узбекистаном, що має призвести до зниження впливу США у цих країнах, чи спроба врегулювання конфлікту між Таджикистаном та Киргизією, а також між Вірменією та Азербайджаном.
- Росія продовжує розвивати свої відносини з Туреччиною, використовуючи Ердогана як посередника між Москвою і Заходом. Враховуючи, що вже цього року в Туреччині мають відбутися президентські вибори, а також низку спільних енергетичних проектів, подібне посередництво є доволі вигідним і для самого Ердогана. Окрім західного вектору, відзначається просування у переговорному процесі довкола Сирії, де Росія відіграє важливу роль.
У період з 3 по 8 січня для Росії найбільш актуальними були такі теми:
1. «Перемир’я» Путіна.
У середу 4 січня патріарх Кирило звернувся до офіційних осіб в Україні та Росії з проханням встановити різдвяне перемир’я на 36 годин. Вже наступного дня цю пропозицію підтримав і Володимир Путін, а пізніше з’явилося офіційне розпорядження Міністерства оборони РФ. Цю ідею різко розкритикували як в Україні, так і на Заході, хоча окремі політики все ж таки вітали подібний крок. Вже за кілька годин після початку 36-годинного припинення вогню надійшли перші повідомлення про його порушення з російської сторони. Українська ж сторона з самого початку відмовилася від подібної пропозиції.
Хронологія подій:
- 4 січня патріарх Кирило виступив із пропозицією про різдвяне перемир’я: «Я, Кирило, Патріарх Московський і всієї Русі, звертаюся до всіх сторін, залучених до міжусобного конфлікту, із закликом припинити вогонь і встановити різдвяне перемир’я з 12:00 6 січня до 24:00 7 січня, щоб православні люди могли відвідати служби у Різдвяний святвечір та у день Різдва Христового», — йдеться у повідомленні.
- 5 січня ідею патріарха Кирила підтримав Володимир Путін: «З огляду на звернення патріарха Кирила, доручаю міністру оборони РФ ввести з 12:00 6 січня до 24:00 7 січня режим припинення вогню по всій лінії бойового зіткнення сторін в Україні». Також Путін закликав українську сторону підтримати цю ініціативу.
- Через кілька годин Міністерство оборони РФ видало наказ про припинення вогню на Різдво: «Згідно з дорученням президента до військ віддано вказівки ввести на 36 годин з 12:00 6 січня до 24:00 7 січня режим припинення вогню по всій лінії бойового зіткнення сторін в Україні», – йдеться в указі.
- Володимир Зеленський розкритикував ініціативу російської сторони, заявивши, що це чергова маніпуляція та прикриття: «Зараз вони хочуть використати Різдво як прикриття, щоб хоч ненадовго зупинити просування наших хлопців на Донбасі та підігнати ближче до наших позицій техніку, боєприпаси та мобілізованих. Що це дасть? Лише чергове збільшення рахунку втрат. Усі у світі знають, як Кремль використовує перепочинки на війні, щоб продовжити війну з новою силою».
- Президент США Джо Байден скептично поставився до заяви Путіна про припинення вогню і назвав його «намаганням знайти кисень»: «Я неохоче реагую на все, що говорить Путін. Мені це здалося цікавим. Він був готовий бомбардувати лікарні, дитячі садки та церкви 25-го числа та на Новий рік. Тобто, я гадаю, він намагається знайти кисень».
- Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що так зване припинення вогню не принесе ні свободи, ні безпеки людям, які живуть у щоденному страху під російською окупацією: «Якби Путін хотів миру, він би повернув своїх солдатів додому, і війна закінчилася б. Але, очевидно, він хоче продовжити війну після невеликої перерви».
- Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш привітав би будь-яке припинення вогню в Україні під час православного Різдва.
- Вже після початку так званого «перемир’я» було зафіксовано обстріл Бахмуту (Донецька область), а також Херсону з боку російських військ. У свою чергу, «влада» самопроголошеної ДНР заявила про обстріл українськими військами Донецька та Горлівки.
- Заступник помічника міністра оборони США з питань Росії, України та Євразії Лора Купер заявила, що в Україні продовжилися бойові дії, незважаючи на режим тимчасового припинення вогню: «Щодо заяви [Путіна] про припинення вогню, я можу сказати, що сьогодні в Україні точаться бої, хоча технічно ми перебуваємо у вікні припинення вогню».
- Володимир Зеленський прокоментував результати так званого «перемир’я»: «Російське перемир’я було черговою спробою маніпулювати дипломатією з боку Кремля. Але після всіх обстрілів, які окупанти скоїли на Різдво, подібні рішення країни-агресора вже не спрацюють ніколи».
- При цьому Туреччина порушень перемир’я не помітила. Представник президента Туреччини Ібрагім Калін заявив, що Анкара сподівається на продовження дії режиму «припинення вогню», оголошеного Путіним. «Перемир’я має бути продовжено й надалі, а не лише на 36 годин». Калин також розповів, що Туреччина робила взаємний заклик до припинення вогню під час розмов між президентом Туреччини Таїпом Ердоганом, Путіним та президентом України Володимиром Зеленським.
Підсумки/прогнози:
Безперечно, оголошене Путіним «перемир’я» не несло у собі жодної конструктивної позиції. Більше того, воно з самого початку було відкинуто українською стороною, а як відомо, будь-яке перемир’я не може бути одностороннім. При цьому можна відмітити два основні фактори, які лежали в основі подібної ініціативи Кремля. По-перше, ідея різдвяного «перемир’я», вочевидь, належить Туреччині (напередодні озвученої ініціативи російської сторони Ердоган провів телефонні розмови з Путіним та Зеленським). Очевидно, таким чином формується ґрунт для розвитку подальшого переговорного процесу. Також, представник президента Туреччини Ібрагім Калін позитивно відгукнувся про реалізацію ініціативи і, незважаючи на відсутність самого перемир’я, запропонував розвивати й надалі подібну практику (знову ж таки, зазначив, що саме Туреччина закликала до взаємного перемир’я під час телефонних розмов Ердогана з Путіним та Зеленським).
По-друге, багато аналітиків побачили у закликах Путіна спробу створення певного образу в інформаційному просторі. По суті Путін уже давно намагається просувати образ «миротворця», за яким «приховує» факт того, що російські війська знаходяться на окупованих територіях України. Регулярні заяви про готовність до переговорів (але виключно на російських умовах), а тепер ще й спроба просунути ідею з тимчасовим перемир’ям є елементами однієї гри, яка абсолютно критично сприймається на Заході, але при цьому знаходить все більше підтримки серед умовних партнерів Росії. У цій ситуації важливо згадати заяву Сі Цзіньпіна, який під час відеозв’язку з Путіним (30 грудня 2022 року) відзначив прагнення Росії щодо переговорного процесу. Також доволі резонансною є заява турецької сторони на підтримку «перемир’я» (хоча вона й прозвучала не від Ердогана чи Глави МЗС).
По суті, цією ініціативою Путін вкотре зіграв на певну аудиторію, яка є для нього значно важливішою за Європу, Велику Британію чи США. І, вочевидь, бажаний результ був частково досягнутий. Незважаючи на відсутність реального просування, в інформаційному полі було створено прецедент, згідно з яким Росія виступила у ролі миротворця, а Україна не підтримала цієї ініціативи. Безумовно, подібний прецедент не сприйматиметься серйозно на Заході, але в умовній антизахідній групі, яка дедалі активніше починає демонструвати свої контури (Росія, Центральна Азія, Китай, Іран, Туреччина, Індія, Близький Схід), подібний крок однозначно буде помічений, що слід розглядати як доволі негативний сигнал для України.
2. Телефонна розмова Реджепа Тейіпа Ердогана та Володимира Путіна
У четвер 5 січня відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Турецької Республіки Реджепом Тайіпом Ердоганом. Згідно із заявами російської сторони, під час розмови обговорювалися питання подальшого розширення торговельно-економічних зв’язків, насамперед у сфері енергетики. Наголошено на пріоритетному значенні реалізації таких стратегічно значущих спільних проектів, як створення в Туреччині регіонального газового хабу та будівництво АЕС «Аккую». Було порушено й українське питання, в якому наголошувалося на ролі турецького посередництва у можливому політичному вирішенні ситуації. Також обговорювалося питання розвитку «зернової угоди» та виконання зобов’язань перед російською стороною, а також ситуація довкола Сирії та нещодавньої зустрічі голів оборонних та розвідувальних відомств Росії, Туреччини та Сирії, що відбулася у Москві наприкінці грудня (про це Ascolta писала у попередньому дайджесті).
Згідно з офіційною інформацією турецької сторони, під час розмови Ердогана та Путіна обговорювалися питання енергетики, турецько-російських відносин, регіональних питань (включаючи російсько-українську війну та Сирію). Ердоган заявив, що Туреччина зміцнила і «продовжує зміцнювати інфраструктуру для створення центру природного газу в Туреччині», і заявив про прагнення завершити дорожню карту та зробити конкретні кроки для її реалізації у найкоротший термін. Також Ердоган нагадав про успіхи у створенні «зернового коридору», обміні полоненими та ініціативах щодо створення безпекової зони довкола Запорізької АЕС, і заявив, що «заклики до миру та переговорів мають бути підтримані одностороннім припинення вогню та баченням справедливого рішення». Також, турецький президент наполягав на необхідності «вжити конкретних кроків щодо очищення від організації PKK/PYD/YPG у прикордонних районах Туреччини, особливо в Тель-Ріфаті та Манбіджі».
Підсумки/прогнози:
Цікаво, що розмова відбулася на тлі двох тенденцій: з одного боку, наприкінці грудня США пригрозили Туреччині виключенням із НАТО. З іншого – турецькі ЗМІ оприлюднили дані, згідно з якими майже 60% турків вважають Росію дружньою державою, але 90% назвали США однозначно ворожою країною. Переговорам передувала зустріч керівників спецслужб Росії, Туреччини та Сирії, а одразу після переговорів Ердоган зробив заяву про можливість перенесення президентських виборів у Туреччині на травень (на місяць раніше за термін). Очевидно, Путін пообіцяв своєму стратегічному союзнику низку «подарунків» (можливо, у вигляді збільшення постачання газу за фіксованою ціною, або деяких поступок в українському питанні, оскільки дана тема дуже важлива для Ердогана: він розуміє, що його успіх як посередника – це голоси кримських татар (другої за чисельністю національної меншини в Туреччині).
До того ж Туреччина є основним партнером Росії з низки питань – наприклад, Туреччина здатна блокувати небажані для Росії питання всередині НАТО (це показала турецька позиція щодо вступу до Північноатлантичного альянсу Швеції та Фінляндії). Особливо важлива для Росії позиція Туреччини напередодні чергової зустрічі антипутінської коаліції в Рамштайні. Таким чином, телефонна розмова між Путіним та Ердоганом важлива для обох сторін.
Також цікаво, що через кілька днів після телефонної розмови Путіна та Ердогана до Туреччини з неанонсованим раніше візитом прибув заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв. Останнім часом Медведєв знову повернув собі статус «дублера» Путіна та бере участь у важливих міждержавних переговорах.
Водночас варто відзначити, що окрім українського питання, не мало уваги приділялося й Сирії. Для Туреччини вирішення ситуації на півночі Сирії є не менш важливим, ніж посередництво у мирному врегулюванні військової агресії Росії проти України, особливо напередодні виборів. У цьому питанні як для Анкари, так і для Москви стоїть завдання щодо вирішення ще одного регіонального конфлікту, який допомагає у вибудовуванні нової і більш міцної системи міжнародних відносин на регіональному рівні.
3. Телефонна розмова Володимира Путіна з Шавкатом Мірзійовим
У середу 4 січня відбулася телефонна розмова між Володимиром Путіним та президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійовим. За офіційною інформацією російської сторони, під час розмови обговорювалося прагнення зміцнювати російсько-узбекистанські відносини союзництва та стратегічного партнерства, нарощувати товарообіг, розширювати взаємовигідну співпрацю в різних галузях, включаючи енергетику. Також наголошується, що Мірзієєв висловив вдячність за гостинність, надану під час неформальної зустрічі глав держав – учасниць СНД у Санкт-Петербурзі 26–27 грудня 2022 року (про це Ascolta писала раніше).
Згідно з офіційною інформацією узбецької сторони, під час розмови було розглянуто питання подальшого поглиблення узбецько-російських відносин всеосяжного стратегічного партнерства. Із задоволенням відзначено динаміку розвитку двостороннього торговельно-економічного співробітництва, у тому числі зростання взаємного товарообігу, збільшення кількості спільних підприємств та проектів кооперації за участю провідних компаній Узбекистану та Росії. Наголошено на важливості продовження інтенсивних контактів між регіонами двох країн, ефективного залучення з цією метою можливостей майданчиків міжнародної виставки «Іннопром. Центральна Азія», а також узбецько-російського Форуму регіонів. Особливу увагу було приділено питанням розширення взаємовигідного співробітництва у нафтогазовій сфері.
Підсумки/прогнози:
По суті, офіційні підсумки зустрічі з обох сторін були задекларовані доволі поверхнево, без будь-якої конкретики. При цьому, важливо зазначити, що для Росії Узбекистан є одним з важливих напрямів у Центральній Азії, що заслуговує на особливу увагу у світлі вибудовування нових геополітичних і регіональних зв’язків.
По суті Узбекистан демонструє найвищі темпи розвитку серед усіх держав на пострадянському просторі. Політика Шавката Мірзієєва багато в чому вибудовується на стійкому балансуванні між Китаєм, Росією та Сполученими Штатами. Останні дедалі помітніше посилюють свою присутність у регіоні, створюючи реальну загрозу для Росії (і частково для Китаю).
Ще в середині жовтня 2022 року відбувся саміт Росія-Центральна Азія, під час якого Володимир Путін вкотре заявив про пріоритетність Росії у розвитку та зміцненні відносин із державами цього регіону. Більше того, було озвучено ідею створення спільного газотранспортного проекту між Росією, Казахстаном та Узбекистаном, який дозволив би значно розширити газову інфраструктуру в регіоні та наростити експорт газу до Китаю, що має значну вигоду для всіх учасників даного проекту. При цьому Мірзієєв виявився єдиним учасником потрійного союзу, який не поспішав з відповіддю на пропозицію Путіна. Більше того, одразу після жовтневого саміту активно ширилися чутки щодо того, що під тиском США Узбекистан має намір відмовитись від цього проекту.
Вже 9 грудня 2022 року в Бішкеку (Киргизія) відбувся саміт ЄАЕС, під час якого Путін вкотре порушив питання створення потрійного союзу Росії, Казахстану та Узбекистану щодо спільного газотранспортного проекту. Варто зазначити, що незважаючи на те, що Узбекистан на даному саміті представляв не президент, а прем’єр-міністр Абдулла Аріпов (багато аналітиків побачили в цьому остаточну відмову Узбекистану від участі в ініціативі Путіна), за інформацією Ascolta, сторонам все ж таки вдалося досягти певного просування у реалізації цього проекту.
Очевидно, телефонна розмова Путіна і Мірзієєв також була присвячена цьому питанню. Цілком імовірно, що Ташкент отримав низку додаткових пропозицій, які можуть мати серйозну вигоду для економіки країни.
Таким чином, можна констатувати, що розворот Росії у бік Центральної Азії та Близького Сходу реалізується не лише на словах. В умовах повної ізоляції на Заході, Путін намагається вибудовувати нові регіональні союзи та реалізовувати низку проектів, які несуть вигоду як Росії, так і іншим державам у цьому регіоні.
4. Новий посол США у Росії
У вівторок 3 січня офіційний представник держдепартаменту США Нед Прайс заявив, що найближчими днями новий посол США в Росії Лінн Трейсі розпочне роботу в Москві. За наявною інформацією, вже 5 січня Лінн Трейсі прибула до Москви, а з понеділка має офіційно зайняти свій кабінет у посольстві.
Варто зазначити, що американські сенатори затвердили призначення Лінн Трейсі новим послом США у Росії ще 21 грудня 2022 року. За її кандидатуру, обрану президентом Джо Байденом, проголосували 93 члени верхньої палати конгресу, двоє – республіканці Майк Лі та Ренд Пол – висловилися проти.
Попередній посол США в Росії Джон Салліван пішов з посади у вересні 2022 через хворобу дружини. Вона давно хворіла на рак, її стан різко погіршився на початку осені. 5 вересня вона померла. Салліван наголошував, що його звільнення ніяк не пов’язане ні з російською війною в Україні, ні з політикою адміністрації президента Байдена.
Підсумки/прогнози:
Під час прес-брифінгу, на якому було анонсовано вихід на роботу нового посла, речник Держдепу США Нед Прайс заявив, що одна з цілей нового посла США в Росії Лінн Трейсі — відновити видачу американських віз росіянам і збільшити чисельність співробітників посольства: «Вона зосередить свою увагу на керівництві посольства, підтримці двосторонніх відносин у період надзвичайно високої напруги та роботі з російською владою, щоб покращити кадрове забезпечення американського посольства».
Посольство США в Росії не видає візи росіянам з весни 2021 року, крім дипломатичних та імміграційних. При цьому громадяни Росії все ще можуть отримати візу у посольствах США в інших країнах.
Варто відзначити, що Лінн Трейсі має доволі великий досвід роботи як в Росії, так і в центрально-азіатському регіоні. Очевидно, цей чинник відіграв важливу роль у призначенні її на досить значиму для Держдепу посаду.
Лінн Трейсі прийшла на службу до Державного департаменту США у 1994 році. Практично одразу була призначена секретарем з політичних питань у посольстві США у Туркменістані. У 1995-1997 роках займала таку ж посаду в генеральному консульстві США в Пешаварі в Пакистані. У 1997-2000 роках була співробітником консульського відділу посольства США в Киргизькій Республіці.
У 2000 році повернулася до США і обійняла посаду помічника спеціального посланця з питань нових незалежних держав у Державному департаменті США. У 2001-2002 роках працювала координатором по Грузії, а в 2003-2004 роках – по Казахстану в Бюро у справах Європи та Євразії (EUR).
Водночас у 2002—2003 роках працювала у політичному відділі посольства США в Афганістані. У 2004-2006 роках працювала в посольстві США в Казахстані. У 2006-2009 роках – генеральний консул США в Пешаварі в Пакистані. У 2010-2011 роках була заступником посла США в Туркменістані.
У 2011 році повернулася до США і обійняла посаду директора з Центральної Азії у Раді національної безпеки США. У 2012-2014 роках працювала заступником помічника державного секретаря у справах Південної та Центральної Азії. У 2014-2017 роках – заступник посла США в Росії. Потім працювала старшим радником у справах Росії у Бюро у справах Європи та Євразії (EUR).
У 2019 році була призначена послом США у Вірменії, де працювала до призначення на посаду у Москві.
Послужний список Лінн Трейсі демонструє її величезний досвід роботи у цьому регіоні. Вона має широкі зв’язки і добре розуміється не лише у російській політиці, а й у внутрішній політиці низки країн Центральної Азії – тобто там, куди Росія спрямовує основні зусилля щодо розвитку і зміцнення відносин.
Поки Росія скорочує дипломатичні місії на Заході, а разом з ними переводить резидентів розвідувальних структур на більш важливі напрямки (Центральна Азія, Близький Схід, Африка та Латинська Америка), США намагаються досягти успіху в подібних тенденціях і призначають на головну дипломатичну посаду в Москві того, хто добре орієнтується у ключових процесах даного регіону. Очевидно, така гра в черговий раз демонструє серйозність геополітичних зрушень, які несуть першочергову загрозу для Європи.
