Росія за тиждень (19.12-25.12)

У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.

За підсумками минулого тижня можна тезово визначити такі ключові події:

• Росія готується до подальшої ескалації із Заходом. Незважаючи на посилення кризових процесів в середині країни, агресивна зовнішня політика залишається пріоритетом Кремля на 2023 рік. Візит Путіна у Мінськ демонструє готовність розширювати інтеграційні процеси та розв’язувати нові конфлікти. Пряма конфронтація з НАТО стає все більш вірогідною.

• Москва має на меті подальше посилення відносин з Пекіном. Перспективи створення військового союзу можуть актуалізуватися вже на початку 2023 року, що, безумовно, є позитивним сигналом для Москви. Мовчазне схвалення китайським лідером дій Росії щодо України та Європи також демонструють негативні тенденції для Заходу. Водночас варто враховувати фактор серйозних кризових процесів, які дедалі більше накривають Китай. З одного боку, це може завадити планам Москви та Пекіна. З іншого, криза в Китаї запустить аналогічні процеси в усьому світі і матиме кардинальний вплив на світову економіку.

• В Росії триває підготовка до транзиту влади. Призначення Андрія Турчака, активізація Дмитра Медведєва, а також низка заяв окремих політиків демонструють спроби Кремля сплутати карти та запропонувати одразу кількох претендентів на звання «наступника». У той же час посилюється регіональна конкуренція. Очевидно, найближчим часом можуть похитнутися позиції Рамзана Кадирова, а також ще кількох впливових постатей у найближчому оточенні Путіна.

У період з 19 по 25 грудня для Росії найбільш актуальними були такі теми:

1. Візит Володимира Путіна до Мінська

У понеділок 19 грудня Володимир Путін прибув із плановим візитом до Мінська, де він провів переговори з Олександром Лукашенком, які тривали дві з половиною години, а також взяв участь у нараді з безпеки з профільними керівниками. Також, разом із Путіним до Мінська прибули Глава МЗС РФ Сергій Лавров та Міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Низка джерел припускала, що після візиту Путіна до Мінська, який він здійснив вперше за останні три роки, лідери двох держав можуть домовитися про відкриття ще одного фронту проти України шляхом вступу Білорусі у війну. Очевидно, порядок денний зустрічі стосувався дещо  інших тем.

Хронологія подій:

• 19 грудня українське командування заявило, що Путін і Лукашенко «відпрацьовуватимуть питання подальшої агресії проти України та ширшого залучення збройних сил республіки Білорусь до операції проти України».

• Міноборони Білорусі повідомило про завершення перевірки боєздатності своїх військ, яку розпочали приблизно тиждень тому.

• Міноборони Росії заявило, що навчання мобілізованих росіян на полігонах у Білорусі йдуть у режимі нон-стоп: «З самого ранку і до вечірніх сутінків – на полігонах Білорусії жодної секунди тиші… Вогонь ведуть з усіх знарядь, приголомшуючи все навколо».

• Спікер російського президента Дмитро Пєсков назвав повідомлення про те, що Путін їде до Лукашенка, щоб обговорити новий напад на Україну “дурними та безпідставними”».

• Лукашенко особисто приїхав зустрічати Путіна до аеропорту Мінська.

• Офіційний представник канцлера ФРН Штеффен Хебештрайт заявив, що Берлін побоюється, що після зустрічі Путіна та Лукашенка Білорусь розширить свою участь у війні РФ проти України.

• Пєсков: «сьогодні на переговорах Путіна та Лукашенка буде можливість поговорити з військових питань з огляду на турбулентність».

• Пєсков порадив «відпочивати» Залужному після його заяв про те, що Москва і Мінськ готують спільну операцію: «Як звуть генерала? Йому треба відпочивати. Переробив».

• Лукашенко висловив сподівання, що незабаром вдасться перейти до конструктивного обговорення з Європою питань безпеки та майбутнього світоустрою.

• Лавров: «”СВО” була абсолютно необхідна, щоб зірвати плани щодо перетворення України на “анти-Росію”».

• Лавров заявив, що буде тривала епоха переходу до багатополярності, простою вона не буде. За його словами, головний підсумок року в тому, що ситуація остаточно прояснилася: «кому можна вірити, кому не можна».

• Путін: «Мені здається, що сьогоднішня зустріч була дуже результативною».

• Лукашенко: «Я думаю, люди оцінять наші рішення, які ми тут ухвалили на сьогоднішній день і на стратегію».

• Російський президент заявив, що на закритій зустрічі з Лукашенком було вирішено всі «чутливі» питання щодо постачання нафти та газу.

• Лукашенко підтвердив, що Білорусь уже має літаки, які здатні нести «специфічні боєприпаси».

• Путін доручив продовжити роботу з правової оцінки дій нацистів у роки Великої Вітчизняної війни та організації судових процесів. Також було дано доручення включити матеріали про геноцид радянського народу нацистами у роки ВВВ у федеральні освітні програми.

• Путін: «РФ і Білорусь ефективно та спільно борються із санкціями».

• Путін повідомив, що обговорював із Лукашенком цінові параметри в енергетиці, все узгоджено.

• Путін: «РФ та Білорусь домовилися продовжувати практику спільних військових навчань».

• Путін: «РФ та Білорусь домовилися займатися створенням нової військової техніки».

• Лукашенко вважає, що «штампування санкцій проти Мінська та Москви починає загасати, а обмеження боляче вдарили по їхніх ініціаторах».

• Лукашенко заявив, що дано доручення урядам РФ та Білорусі доопрацювати програму створення єдиного ринку газу.

• Путін про чутки щодо «поглинання» РФ Білорусії: «Росія не має зацікавленості когось поглинати, немає в цьому доцільності».

• Лукашенко заявив, що «фактично на переговорах з Путіним було створено базу для майбутнього ривка РФ та Білорусії вперед».

• Лукашенко: «Білорусь поставила на чергування передані РФ комплекси «Іскандер» та С-400».

• Лукашенко заявив, що «Мінськ задоволений умовами ціноутворення на газ на найближчі три роки, а ціна на російський газ наступного року для Білорусії фіксована та вигідна».

• 20 грудня, наступного дня після переговорів Путіна та Лукашенка, білоруський прем’єр-міністр заявив, що ціна на російський газ для Мінська в 2023 році, про яку домовилися лідери двох країн, базується на білоруській пропозиції.

Підсумки/прогнози:

Незважаючи на безліч прогнозів про вступ Білорусі у війну проти України як головного підсумку візиту Путіна, спільну прес-конференцію двох лідерів було присвячено зовсім іншим питанням. При цьому не варто заперечувати, що відкриття білоруського фронту все ж таки може відбутися за умов значних поразок російських окупаційних військ на сході України.

З іншого боку, важливо наголосити, що лідерам Росії та Білорусі є що обговорювати і без українського питання. За інформацією Ascolta, головною темою переговорів стала загроза розпалювання нового конфлікту на західних кордонах Білорусі. Начебто ближче до квітня 2023 року білоруська сторона побоюється провокацій з боку Польщі та країн Балтії, пов’язаних із білоруською АЕС. Під приводом захисту території Білорусі від можливого військового конфлікту з країнами-членами НАТО під час зустрічі Путіна та Лукашенка обговорювалася ідея внесення змін до ядерної доктрини РФ, згідно з якими Москва зможе розмістити ядерну зброю на території Білорусі. Також, за наявною інформацією, найближчим часом Москва планує розгорнути ще як мінімум дві військові бази на території Білорусі.

Важливо відзначити, що під час спільної прес-конференції за підсумками зустрічі було озвучено інформацію про те, що Білорусь поставила на чергування передані РФ комплекси «Іскандер» та С-400, а також про те, що Білорусь уже має літаки, які здатні нести «специфічні боєприпаси» (скоріш за все, може йтися як про гіперзвукові ракети, так і про ядерні боєголовки).

Водночас, варто зазначити, що останнім часом активізувалися розмови про погіршення відносин між Путіним і Лукашенком. Нібито це відбувається на тлі того, що білоруський президент відмовляється від участі у війні проти України. У цій ситуації важливо відзначити, що незважаючи на усталений стереотип про надзалежність Мінська від Москви, багато хто не враховує фактору Пекіна, який є вирішальним у відносинах між двома державами. По суті, Китай є головним інвестором у білоруську економіку, а Сі Цзіньпін неодноразово наголошував на тому, що зберігає близькі відносини з Лукашенком, що, власне, і дає останньому поле для маневрів.

Більше того, за кілька днів до візиту Путіна, Лукашенко призначив Главою МЗС РБ Сергія Алейніка (про нього Ascolta писала докладніше тут), який тісно пов’язаний із Ватиканом та має широкі зв’язки у Великій Британії. Це призначення навряд чи можна назвати найбільш вигідним для Москви.

25 грудня апостольський нунцій у Республіці Білорусь архієпископ Анте Йозіч заявив, що Білорусь знову може стати центром переговорів та сприяти миру в Україні: «Упевнений, Мінськ може стати центром переговорів знову. Я припускаю, що є такі рухи на найвищому рівні. Хочу наголосити, що і Білорусь, і Ватикан, і всі ті, хто хоче стати майданчиком, мають бути відкритими». Враховуючи, що це твердження вже озвучувалося і раніше, можна припустити, що подібний переговорний формат дійсно обговорюється на найвищому рівні, причому у його просуванні можуть бути зацікавлені як у Москві, так і на Заході. В даному випадку, для Білорусі може бути відведена зовсім інша роль у завершенні війни.

2. Візит російської делегації на чолі з Дмитром Медведєвим до Китаю

У вівторок 20 грудня заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв прибув до Пекіна на чолі делегації «Єдиної Росії». До її складу увійшли секретар генеральної ради «Єдиної Росії», перший віце-спікер Ради Федерації Андрій Турчак та керівник фракції «Єдиної Росії» у Державній думі Володимир Васильєв. Офіційний візит відбувся на запрошення Центрального комітету КПК. Переговори Медведєва з головою КНР, генеральним секретарем ЦК КПК стали першою очною зустріччю лідерів двох правлячих партій РФ та Китаю з початку пандемії. За словами самого Медведєва, під час переговорів політики обговорили «стратегічне партнерство», «промислову кооперацію» та «широкий збіг підходів» Росії та Китаю, війну в Україні та співпрацю «Єдиної Росії» з Комуністичною партією Китаю. Також з’явилася інформація, що під час зустрічі Медведєв передав Сі Цзіньпіну таємне послання Путіна, зміст якого не розголошувалося. Візит російської делегації до Китаю тривав два дні (20-21 грудня).

Хронологія подій:

• Медведєв від імені «Єдиної Росії» привітав голову КНР з успішним проведенням ХХ з’їзду, його переобранням на посаду генерального секретаря та формуванням нового складу Центрального комітету КПК.

• Медведєв передав Сі Цзіньпіну послання Путіна, в якому, зокрема, відзначається безпрецедентний рівень російсько-китайського політичного діалогу та практичної кооперації, виражається впевненість у незмінному поступальному розвитку міждержавних і міжпартійних зв’язків у тісній взаємодії з новим керівним складом КПК, обраним за результатами нещодавнього партійного форуму китайських комуністів.

• Сі Цзіньпін заявив, що «Китай готовий спільно з Росією безперервно просувати вперед двосторонні відносини в нову епоху та спільно сприяти розвитку глобального управління у більш справедливому та розумному напрямі».

• Сі Цзіньпін про Україну: «Китай закликає зацікавлені сторони зберігати розум і стриманість, провести всеосяжний діалог і використовувати політичні методи, щоб вирішити питання, що їх хвилюють у сфері безпеки».

• Медведєв про Україну: «Українська криза має свої причини і є дуже складною». «Росія готова вирішувати проблеми, з якими вона стикається, шляхом мирних переговорів».

Підсумки/прогнози:

Незважаючи на низку офіційних заяв за підсумками зустрічі Медведєва та Сі Цзіньпіна, можна припустити, що головна мета візиту залишилася за кадром. При цьому сам візит є черговим доказом того, що відносини між Китаєм та Москвою розвиваються та зміцнюються, що, безумовно, сигналізує про негативні тенденції як для Заходу, так і для України.

Судячи з низки заяв, одне з головних питань, що обговорюються під час зустрічі Медведєва та Сі Цзіньпіна, стосувалося енергетичної сфери та нових умов щодо ціноутворення на російські енергоносії після введення «межі цін» західними державами на російські нафту та газ. Очевидно, вже найближчим часом ми побачимо низку заяв як щодо досягнення нових домовленостей у сфері експорту енергоносіїв, так і щодо запуску нових проектів у сфері енергетики та інфраструктури.

Також варто згадати візит Секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева до Пекіна, який відбувся 19 вересня. За його підсумками так само було зроблено низку загальних заяв без будь-якої конкретики, що дало привід говорити про охолодження відносин між Москвою та Пекіном. При цьому, за інформацією джерел Ascolta, в результаті візиту було скорочено кількість резидентів розвідувальних служб РФ у Європі, а їхнє місце посіли китайські колеги. Більше того, Росія надала Китаю доступ до всіх розвідданих щодо Європейського регіону. У цій ситуації можна припустити, що за підсумками візиту Медведєва також було досягнуто непублічних домовленостей щодо розширення непублічної присутності Китаю в Європі.

Важливо звернути увагу на те, що під час зустрічі обговорювалося й українське питання. По-перше, обидві сторони у публічних заявах використали формулювання «українська криза», а також заявили про необхідність переговорного процесу, правда Медведєв був менш конкретним у своїх міркуваннях про мирні переговори. Тим не менш, складається враження, що Китай готовий активніше брати участь у вирішенні українського питання.

По-друге, візит Медведєва збігся з візитом Володимира Зеленського до Вашингтона, де він зустрівся з Джо Байденом і виступив у Конгресі. Безумовно, для російського споживача вдалося частково перебити новинний фон і мінімізувати можливий негатив від українського порядку денного, але навряд чи це можна вважати головною метою візиту.

По-третє, важливим є і той факт, що на зустріч із Сі Цзіньпіном поїхав саме Медведєв. Останнім часом він зробив низку вкрай радикальних заяв на адресу України та Заходу, що допомогло сформувати йому образ головного прихильника застосування ядерної зброї та прямого зіткнення з НАТО. Візит Медведєва до Пекіна був явним натяком Заходу, що Росія готова йти на більш радикальні міри, а ідеї Медведєва зовсім не чужі Кремлю.

Принаймні найближчим часом варто очікувати на поглиблення двосторонньої співпраці між Москвою та Пекіном. Головною метою Путіна є створення військового союзу двох держав, але Голова КНР всіляко відтягує подібне рішення, залишаючи широке поле для маневрів. При цьому варто враховувати, що в Китаї ще не закінчився процес формування влади. За деякими даними, Сі Цзіньпін планує відвідати Москву в квітні 2023 року, під час якого все ж таки може бути погоджено документ про військовий союз. У такому разі Захід ризикує зіткнутися з серйозною кризою у вигляді нового військового альянсу, що є реальною загрозою як НАТО, так і всій західній демократії.

У цьому контексті варто звернути увагу на заяву Міністра закордонних справ Китаю Ван І, який 24 грудня фактично заявив, що війна Росії в Україні не вплинула на відносини Москви та Пекіна: «Відносини, що підтримуються між КНР та Росією, тверді як моноліт. Вони не схильні до втручання та провокацій, їм не страшні великі зміни кон’юнктури». За його словами, «КНР та Росія твердо виступають проти гегемонії та проти нової холодної війни». Він також заявив про зростання товарообігу та розширення розрахунків без участі долара та євро.

3. Колегія Міністерства оборони РФ

У середу 21 грудня відбулася колегія Міністрства оборони РФ, в якій взяв участь Володимир Путін, зробивши низку заяв про так звану «СВО» та ситуацію у збройних силах РФ. Також низка заяв прозвучала від Міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який зосередився в основному на внутрішніх проблемах армії.

Головні тези з виступу Путіна:

• «Інформація про НАТОвські сили та озброєння має бути проаналізована та використана для будівництва російських збройних сил, як і отриманий частинами під час «спецоперації» величезний досвід».

• «У січні на бойову службу вийде «Адмірал Горшков» із новітніми «Цирконами»».

• Путін заявив про необхідність розвитку та використання безпілотників в армії – «вони мають бути повсюдно».

• «Офіцери та сержанти, які отримали досвід у ході «спецоперації», повинні призначатися на нові посади в першочерговому порядку».

• «У наших військовослужбовців все має бути на найвищому рівні, включаючи озброєння, прилади нічного бачення, на полі бою не може бути дрібниць, аптечки, форма, взуття – все має бути на високому рівні, сучасним та надійним».

• Путін звернув увагу Міноборони, що жодних обмежень щодо фінансування армії немає — «країна дає все, що потрібне військовим».

• «Росія має хороший досвід розробки підводних безпілотників, промисловість здатна розробляти повітряні та наземні.

• «Технологія штучного інтелекту має використовуватись на всіх рівнях прийняття рішень».

• «До лав збройних сил призвано 300 тис. осіб, 150 тис. з них проводять підготовку на полігонах, і це достатній резерв для проведення операції».

• «Після розвалу СРСР Росія хотіла стати частиною «цивілізованого» світу», але нас там не чекали».

• «Я і зараз вважаю український народ братнім».

• «Ми не займатимемося мілітаризацією країни та мілітаризацією економіки».

Головні тези з виступу Шойгу:

• «Пріоритетне завдання РФ на 2023 рік – продовження «спецоперації» до «повного виконання її цілей».

• «Через нарощування сил НАТО, Росії потрібно створити угруповання військ на північному заході країни».

• «Необхідно створити два стратегічні територіальні об’єднання збройних сил – Московський та Ленінградський військові округи».

• «Необхідно сформувати нові дивізії у Херсонській та Запорізькій областях та армійські корпуси у Донецьку та Луганську».

• «Поетапно збільшити вік призову громадян із 18 до 21 року, а граничний – підвищити до 30 років».

• «Необхідно довести чисельність армії Росії до 1,5 мільйона осіб, у тому числі контрактників – 670 тисяч».

Підсумки/прогнози:

До кінця року російський президент намагається приділяти все більше уваги так званій «спеціальній військовій операції», яка мала закінчитися ще 27-го лютого, але, мабуть, буде продовжена на невизначений термін. Безумовно, не 301 день бойових дій став приводом для такого масового заходу, тим більше раніше Путін встиг відвідати штаб об’єднаних пологів військ, поспілкуватися в Кремлі з так званими керівниками так званих «республік», а також, за словами Пєскова, побувати в зоні проведення так званої «СВО».

Виступ Путіна на колегії МО РФ Ascolta докладно аналізувала тут.

Загалом виступ Путіна можна звести до кількох головних тез:

• Найближчими роками світ буде неспокійним, але Росія готова до нових війн. При чому, як починати їх, так і закінчувати, обстоюючи власні інтереси.

• Росія зробила висновок зі своїх помилок у так званій «СВО» і спробує їх виправити найближчим часом.

• Україна, як і раніше, розглядається як братський народ, але нині більш вигідна у ролі військового полігону для випробування нових видів зброї. Але якщо що, винний у всьому Захід.

За інформацією Ascolta, у Росії очікують серйозної ескалації у відносинах між Білоруссю та Польщею, яка може призвести до появи нової гарячої точки у Східній Європі. Це питання стало одним із ключових, під час нещодавнього візиту Путіна до Мінська та зустрічі з Лукашенком. Також, серед потенційних «гарячих точок» розглядають Сербію та Вірменію. У даному випадку «мілітаризація» Путіна є спробою продемонструвати готовність до неспокійних часів і почати формувати умовний військовий блок, який претендує на лідерство в нових умовах.

Водночас, своїм виступом, Шойгу фактично намагається всіляко змістити акценти з провалів у так званій «СВО». При цьому основні тези зводяться до наступного: по-перше, Росія не збирається відмовлятися від планів щодо України і готова кинути всі необхідні сили для їх досягнення. По-друге, Шойгу дає зрозуміти Заходу, що Росія готова до прямого зіткнення з НАТО у разі подальшої ескалації та небажання погоджуватися на умови Москви.

Нині подібні заяви (при чому, як Путіна, так і Шойгу) є не більш ніж спробою вкотре протиснути власну переговорну позицію. Але якщо відповіді не буде, то не виключено, що найближчим часом світ може зіткнутися з більш глобальною загрозою, яка стосуватиметься не лише України, а й значної частини Європи.

Найближчим часом слід слідкувати за діями як США, так і Китаю, позиції яких будуть визначальними як для безпеки Європи та України, так і для стримування мілітарних амбіцій Росії.

4. Призначення Андрія Турчака Головою парламентської координаційної групи з питань так званої «СВО»

У суботу 24 грудня Першого заступника голови Ради Федерації Федеральних зборів РФ Андрія Турчака було призначено Головою парламентської координаційної групи з питань так званої «СВО». Ця група сформована за розпорядженням Путіна і, як заявляється, має стати для нього інструментом отримання об’єктивної інформації з передової. Вона здійснюватиме постійний моніторинг забезпечення мобілізованих громадян та низки інших питань, пов’язаних із так званою «СВО».

Підсумки/прогнози:

Призначення Андрія Турчака є черговим щаблем посилення «улюбленця Путіна» у внутрішньополітичних розкладах. Турчак і раніше демонстрував самостійність, вступав у конфронтацію із Сергієм Кирієнком і іноді перечив Сергію Шойгу – особливо щодо ставлення до так званої «СВО». Статус «сина близького друга Путіна» виявився досить вагомим.

Після того, як концепція Кирієнка «негайно приєднувати усі завойовані території, закріплюючи їхній статус у Конституції» завела у глухий кут і обмежила політичне поле для маневру, у Путіна згадали, що Турчак пропонував іншу концепцію: поступової інтеграції без надання територіям конституційного статусу.

Схоже, це серйозний сигнал Сергію Кирієнку, а через нього і групі Ковальчуків. Тим більше, можна говорити і про перші видимі проблеми у союзі Ковальчуків та Чемезова (Турчака відносять до «чемезівської» групи впливу). А ті, хто традиційно бачать в Турчаку наступника Путіна, отримають певний «бальзам на душу».

У будь-якому разі, це призначення є важливим у подальшому розвитку українського питання. Турчак є головним критиком політики Кірієнка щодо України. Більше того, за інформацією Ascolta, заступник голови Адміністрації президента Дмитро Козак (по суті, єдиний, хто на засіданні Ради безпеки у лютому 2022 року виступив проти вторгнення в Україну), знову повернув свій вплив. Козак наприкінці листопада навіть удостоївся аудієнції у Путіна. Він починає формувати власну команду, яка просуватиме політику примирення з Україною та Заходом. Безумовно, підходи Турчака та Козака до українського питання надто різні і не дозволяють створити коаліції проти Кирієнка, але варто очікувати, що стратегію щодо України у 2023 році буде серйозно переглянуто.

5. Поранення Дмитра Рогозіна у Донецьку

У середу 21 грудня, під час святкування свого 59-річчя, колишній глава «Роскосмосу» Дмитро Рогозін разом зі своїми гостями потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок чого кілька гостей, зокрема й сам Рогозін, зазнали поранень. Пізніше з’явилося повідомлення про загибель трьох людей, серед яких називали охоронців та помічників Рогозіна та так званого голови уряду самопроголошеної «ДНР» Віталія Хоценка. Пізніше стало відомо, що поранення отримали і Рогозін і Хоценко, які оперативно були доставлені до Ростовської області, а пізніше до Москви.

Вже 23 грудня стало відомо, що в результаті обстрілу ресторанно-готельного комплексу «Шеш-беш», розташованого на березі донецького водосховища, Дмитро Рогозін отримав контузію та осколкове поранення вище правої лопатки. Також, за наявною інформацією, у цьому закладі Рогозін нібито проживав упродовж останніх кількох місяців. На Донбасі він очолює групу військово-технічних радників «Царські вовки» (так вони самі себе називають), що базується в самопроголошеній «ДНР». Також ряд джерел називали Рогозіна одним з головних претендентів на керівну посаду в новому окрузі РФ, який нібито хочуть створити на окупованих територіях України.

Підсумки/прогнози:

Безумовно, поранення Дмитра Рогозіна демонструє одразу кілька важливих аспектів. По-перше, на святкуванні, де було лише близьке оточення екс-глави «Роскосмосу», судячи з усього, опинився «кріт», який здав інформацію українській стороні. Це говорить не лише про серйозну проблему з витіканням інформації, а й про внутрішню конкуренцію, яка поширюється навіть на найвищому рівні та демонструє пріоритетність комерційних інтересів у питанні функціонування так званих «республік». По суті, не йдеться про ідеологічні чи політичні цінності. Кожен призначений керівник на окупованих територіях розглядає їх з погляду отримання надприбутку, а не допомоги та захисту російськомовного населення. Також, варто віддати належне українським спецслужбам, які розвивають широку агентурну діяльність в тилу ворога. 

По-друге, у Росії активно обговорюється інформація про те, що з української сторони ведеться діяльність низки західних ПВК, які займаються проведенням точкових спецоперацій щодо усунення окремих політичних лідерів чи військових злочинців. До їхньої діяльності, зокрема, приписують запуск безпілотників углиб територій РФ (аеродром Енгельс у Саратовській області, недавні вибухи під Рязанню та інше). Водночас у Росії активно обговорюється причетність ізраїльського Моссаду до проведення операції з усунення Рогозіна. Начебто саме представники ізраїльської розвідки передали інформацію українським військовим із точними даними, що дозволило досягти мети. Враховуючи той факт, що Ізраїль офіційно намагається утримувати нейтральну позицію щодо України, подібна інформація може спеціально розкручуватись Москвою для аргументації зміцнення відносин з Іраном та посилення спільних позицій у регіоні.

По-третє, факт обстрілу фактично центру Донецька, офіційно підтвердженого українською стороною, Росія, швидше за все, використовуватиме для підтвердження інших подібних обстрілів. Враховуючи, що в останні місяці Донецьк практично щодня зазнає ракетного та артилерійського обстрілу, але жодна зі сторін не бере на себе відповідальність, цей випадок може стати фактично прецедентом, що дозволяє звинуватити українську сторону.

По-четверте, абсолютно невипадково в Росії акцентують увагу на тому, що обстріл ресторанно-готельного комплексу «Шеш-беш» було здійснено з французької артилерійської установки Cesar. Очевидно, цей факт стане додатковим елементом тиску на Макрона, який всіляко намагається зарекомендувати себе на роль головного переговорника, як щодо врегулювання ситуації в Україні, так і відновлення економічних відносин між Росією і ЄС.

По-п’яте, за всієї порожнечі і пихатості постаті Дмитра Рогозіна, він – обличчя медійне, впізнаване, символічне. З подібних осіб часто виходять сакральні жертви – їх не шкода, від них нічого не залежить, але будь-яка надзвичайна ситуація з їхньою участю (зі смертю або без неї) стає гучним інформаційним приводом.

По-шосте, у цій ситуації мала місце безвідповідальність самого Рогозіна, який вирішив пишно скасувати день народження в ресторані в Донецьку, підставивши низку відповідальних осіб, зокрема, «прем’єра ДНР» Віталія Хоценка – фігуру набагато вагомішу в неформальній російській ієрархії, ніж сам Рогозін.

У всякому разі, можна припустити, що найближчим часом Рогозін не повернеться на українські окуповані території, а цей випадок стане уроком для всіх російських політиків, які намагаються піаритися, відвідуючи українські міста, які перебувають у тимчасовій окупації.

6. Підсумки року від Дмитра Медведєва

У неділю 25 грудня заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв опублікував свою чергову статтю, в якій підбив підсумки 2022 року. У ній він вкотре наголосив на змінах у глобальному світовому порядку, покритикував міжнародні інституції, які, на його думку, не справляються зі своїми завданнями, а також зробив низку заяв, які, судячи з усього, демонструють плани Росії на наступний рік:

Ключові тези:

• «Наш світ змінився і це вже назавжди. І головне, що треба зрозуміти, – куди він рухається прямо зараз і з нами разом. Яке майбутнє розпочинається вже сьогодні. На що нам чекати. А головне – як діяти».

• «Рішення про початок «спеціальної військової операції» у лютому 2022 р. стало важким, вимушеним кроком під тиском обставин. Йшлося не лише про захист братніх «республік» Донбасу, а й про безпеку та суверенітет самої Росії. Скажімо прямо – про її виживання. Зволікати далі було неможливо. Це стало очевидним вже наприкінці 2021 р., коли Північноатлантичний альянс відмовився дати гарантії невступу України до НАТО. А українські наркомани оголосили про бажання відродити ядерний арсенал».

• «Спецоперація – це продовження нашої давньої непримиренної боротьби з неофашизмом і націоналізмом у всіх його проявах».

• «Найсумніший результат навіть не року, а десятиліть, що минули з моменту розпаду Радянського Союзу, – у тому, що уроки Другої світової війни західними державами геть-чисто забуті».

• «На жаль, але нам говорити і домовлятися на Заході тепер – ні з ким, ні про що, та й нема чого».

• «На роки, можливо, на десятиліття вперед про нормальні відносини із Заходом можна забути. Це не наш вибір. Тепер – обійдемося без них, доки до влади там не прийде нове покоління розумних політиків. Будемо обережні та пильні. Розвиватимемо відносини з рештою світу. Добре, що він дуже великий і нормально ставиться до нас».

• «Рамки традиційної пристойності після введення незаконних, абсолютно хамських санкцій щодо нашої країни нас не повинні тепер ніяк обмежувати у виборі засобів захисту».

• «Розтоптати Росію, а разом з нею «Російський світ», розколоти його чи підкорити чужій волі неможливо. Блудливі руки англосаксів та інших країн, що “присягнули темряві”, були короткі навіть у найважчі для нас часи. Не вийде і зараз».

• «В дійсності глобальний ідеологічний і філософський крах західного світогляду, його моделі світоустрою».

• «Головна ж біда в тому, що Захід власними руками руйнує фундаментальні принципи ринкової економіки – без яких про свій розвиток та партнерство з будь-ким можна забути».

• «Речі треба називати своїми іменами: США сповідують неоколоніалізм, розбещеність якого змусила б почервоніти і знітитися навіть Р. Кіплінга з його гонором “білої людини”».

• «У світі утворюються кілька макрорегіонів – кожен зі своїми внутрішніми правилами та логікою розвитку, але загалом налаштованих на партнерство та діалог, а не на протистояння».

• «Нові домовленості щодо роззброєння зараз нереальні та не потрібні. Чим швидше буде отримано гарантії максимальної безпеки, які влаштовують нашу країну, тим швидше нормалізується ситуація».

• «Світ продовжить балансувати на межі Третьої світової війни та ядерної катастрофи. Ми робитимемо все, щоб їх не допустити».

• «Наше завдання – найближчим часом не лише захистити нові території у складі РФ, але й зробити їхнє життя благополучним, безпечним, комфортним».

• «Нашим ворогам не вдалося зруйнувати нашу економіку. У господарській сфері зараз триває величезна робота, спрямована на перезапуск найважливіших галузей, які забезпечують безпеку та обороноздатність країни».

• «Головне та безперечне. “Своїх не кидаємо!” – стало девізом року, що минає».

Підсумки/прогнози:

У своїй статті Медведєв, як і раніше, не скупиться на промовисті висловлювання, що підігрівають агресивні настрої щодо всього західного та всіх, хто мислить не так, як заведено в Росії.

Останнім часом із Дмитра Медведєва знову почали ліпити фігуру «наступника». Але якщо у 2008 році Медведєва представляли світові як ліберальну альтернативу Путіну, то зараз – це консервативніша і агресивніша копія Путіна, яка загрожує миру і підтримує війну до переможного кінця. Медведєв їде до Китаю, Медведєв пише програмні статті. Путін продовжує політику: «Я вам покажу Росію без Путіна. Подобається?». Якщо для внутрішнього споживання, для російського обивателя “Росією без Путіна” є Україна, то для зовнішнього споживача “Росія без Путіна” – це Медведєв.

Його підсумки року в головному рупорі російської влади — це майже такий же «сакральний» текст, як і новорічний виступ президента – його можна розшифровувати і читати між рядками. А там, по суті, написано, що війна проти України продовжиться, і протистояння з НАТО також буде реальністю найближчого року, можливо, і десятиліття. Статтю Медведєва можна назвати «Маніфестом кремлівських яструбів». На жаль, маніфест кремлівських голубів найближчим часом навряд чи з’явиться.

Також важливо відзначити, що статтю Медведєва було опубліковано вже після його візиту до Китаю, що, швидше за все, свідчить про узгодження подібної політики з Пекіном. Очевидно, Сі Цзіньпін демонструє мовчазну згоду з планами Москви щодо подальшої ескалації відносин із Заходом. На жаль, подібний знак явно не є позитивним для України.