У четвер 8 грудня стало відомо, що багаторічний переговорний процес між США та Росією щодо обміну ув’язненими отримав несподіваний результат: Вашингтон погодився помилувати мабуть найвідомішого російського в’язня – Віктора Бута, отримавши у відповідь згоду Москви на помилування баскетболістки Бріттні Грайнер.
І хоча про Бута написано вже багато, прогалини в його біографії (враховуючи, що їм займалися розвідки різних держав і навіть експерти ООН) говорять про те, що його вплив і авторитет багатьма недооцінені.
Ascolta зібрала основну інформацію про російського «збройового барона», а також спробувала проаналізувати, чому питання звільнення Віктора Бута стало вкрай важливою метою для Росії.
Становлення «збройового барона»
Достеменно не відомо, де і коли народився Віктор Бут: чи то у 1967-му, чи то у 1970-му році, чи то в Душанбе, чи то в Ашхабаді. В ПАР він називав себе Віталієм Сергітовим. Також він відомий як Віктор Булакін, Бутов, Сергітов, Вадим Маркович Амінов чи просто Борис. В інших країнах часто використовував видозмінені варіанти прізвища: Bujte, Butte, Bate, Bont, Boutow. За деякими даними, Бут мав п’ять різних паспортів.
2002 року Інтерпол видав ордер на арешт Віктора Бута, в якому вказувалося наступне: Віктор Бут. Юридичний статус: розшукується. Нинішнє прізвище: Бут. Ім’я: Віктор. Стать: чоловіча. Дата народження: 13 січня 1967 (42 роки). Місце народження: Душанбе, Таджикистан. Володіє англійською, французькою, португальською, російською, іспанською, узбецькою мовами Національність: росіянин. Фізичні дані: зріст – 1 метр 83 сантиметри; колір волосся: рудуватий. Правопорушення: категорії – терористична змова. Ордер на арешт виданий: Південний округ Нью-Йорка, Сполучені Штати. Якщо ви володієте якоюсь інформацією, зв’яжіться з національним управлінням або місцевою дільницею поліції. Генеральний секретаріат Інтерполу.
Посилаючись на дані Інтерполу, в офіційних біографіях зазначаються відповідні дата та місце народження – 13 січня 1967 року, Душанбе (Таджикистан). При цьому, за даними південноафриканської розвідки, а також низки інших джерел, Віктор Бут народився в Україні. Більше того, автор книги «Торгівець смертю» (про Віктора Бута) Дуглас Фарах називає його «українським торговцем зброєю».
Відомо, що у школі та університеті Віктор Бут активно вивчав іноземні мови. Він вільно розмовляє англійською, французькою, іспанською, фарсі, німецькою, португальською, урду, коса, зулу, а також знає есперанто.
Закінчивши школу, Бут вступив до Військового інституту іноземних мов у Москві. Потім, тривалий час перебував в Африці, прослуживши два роки в Мозамбіку у складі радянських ВПС та армійським перекладачем в Анголі.
Розширення бізнесу:
Примітно, що більшість інформації про діяльність Віктора Бута, яка активно розповсюджується в мережі, взята з книги «Торговець смертю» авторства Дугласа Фараха та Стефана Брауна. Більше того, популяризувати діяльність Бута активно розпочали ще задовго до його затримання. У 2004 році вийшов у прокат голлівудський фільм «Збройовий барон» з Ніколасом Кейджем у головній ролі. Автори фільму відкрито заявили, що в його основу лягла історія Віктора Бута.
З розпадом Радянського Союзу Бут пішов з армії та почав займатися підприємницькою діяльністю. Маючи широкі зв’язки у військовій розвідці, Бут організував низку схем з продажу величезних запасів радянської зброї та військової техніки до країн Африки, Азії та Південної Америки. У середині 90-х він переїхав до ОАЕ, звідки вів та розвивав свою діяльність. Створена у 1995 році вільна економічна зона в Шарджі (ОАЕ) сприяла розвитку його компаній, які офіційно займалися вантажними авіаперевезеннями.
Здібності до вивчення іноземних мов дозволили Буту налагодити особисті контакти з багатьма диктаторами і військовими керівниками, та на кілька років стати провідним постачальником зброї для них та для бойовиків Ліберії, Сьєрра-Леоне, Того, Руанди, Конго, ангольської УНІТА та інших.
До кінця 90-х компанії Бута налічували близько 60 вантажних літаків, які здійснювали регулярні перельоти по всьому світу. Дотримуючись принципу вантажної індустрії «ніколи не літати порожнім», Бут регулярно перевозив і неконтрабандні товари: квіти, заморожене м’ясо, фрукти та багато іншого. Ці напрями були частиною легального бізнесу Бута.
Доволі примітной й те, що ще донедавна квітковий бізнес був одним із інструментів російських спецслужб для непомітного обігу коштів, що витрачаються на діяльність агентурних лобістських структур у Європі. Система під кодовим словом «Басейн», що існувала в Європі приблизно до 2020-го року, контролювалася Володимиром Якуніним (екс-глава РЖД), Миколою Патрушевим (Секретар Ради безпеки РФ) та Сергієм Наришкіним (Голова Служби зовнішньої розвідки РФ). Для прикриття своєї діяльності представники цього трикутника використовують чотири головні напрямки в бізнесі: вирощування та продаж квітів, біологічно активні добавки (БАД), робота з готельними мережами та робота з ритейлерськими мережами. Примітно, що російські розвідники «Петров» та «Боширов» виступали офіційно як «бізнесмени, які торгують біодобавками».
При цьому Віктором Бутом зацікавилися лише на початку нульових. У 1999 році Агентство національної безпеки (АНБ) неодноразово заявляло про перехоплені супутникові повідомлення, в яких постійно згадувалося ім’я таємничого «росіянина», який торгує зброєю. Очевидно, це і послужило початком переслідування Бута.
У 2000 році Рада Безпеки ООН представила доповідь про незаконне постачання зброї та боєприпасів в обхід санкцій ООН, в якій згадувався Віктор Бут. У 2002 році в коментарі для американських журналістів Віктор Бут заявив: «Я займаюся виключно авіаперевезеннями». Того ж року Інтерпол видав ордер на його арешт. Попри це Бут продовжив займатися бізнесом, щоправда, був змушений переїхати жити до Росії. Цікаво, що у 2004 році його авіакомпанії займалися доставкою гуманітарних вантажів до країн, які постраждали від цунамі в Індійському океані.
Більше того, незважаючи на те, що зараз Бута все частіше називають російським торговцем зброєю і звинувачують у продажу зброї терористичним організаціям, що виступають проти західної демократії, за час своєї діяльності він неодноразово демонстрував прагматичність і готовність торгувати як на благо Росії (забезпечуючи зброєю африканських повстанців) і латино-американські режими), так і в інтересах США: у 2003 році Бут виконував держзамовлення США щодо постачання зброї до Іраку, доставляв зброю до Ліберії, торгував на дві сторони в Афганістані, а також в інших державах, де були присутні інтереси низки зовнішніх гравців. По суті бізнес Віктора Бута тримався на тому, що був вигідний як Заходу, так і Росії.
Куди ж без України?
З Україною Віктора Бута пов’язують одразу кілька фактів із його біографії. По-перше, як згадувалося вище, розвідки деяких країн називали його українським «торгівцем зброєю». В інтернеті можна знайти інформацію про те, що Віктор Бут народився на Закарпатті та багато років жив в Україні. Але дана інформація не має жодних доказів.
По-друге, у 2002 році німецький тижневик Spiegel з посиланням на резидентів Служби зовнішньої розвідки РФ у Кабулі повідомив, що в середині 90-х років Вадим Рабинович спільно з тодішнім головою СБУ Леонідом Деркачем та його сином Андрієм у співпраці з «Укрспецекспортом» продавали зброю «Талібану». Посередником зі збуту партії зі 150—200 танків T-55 та Т-62 була пакистанська секретна служба. Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів та інші джерела вказували на причетність до цієї угоди Бута. Рабінович ще до цієї публікації категорично заперечував сам факт продажу зброї.
У 2003 році у New York Times з’явився матеріал про Віктора Бута, в якому він згадувався як нелегальний торговець зброєю. Зокрема, повідомлялося, що наприкінці вересня 2001 року, через два тижні після терористичних актів у Нью-Йорку та Вашингтоні, угорська торгова фірма у Будапешті подала американській фірмі зі штаб-квартирою у місті Мейкон, штат Джорджія, заявку на перевезення вантажу з України. Ніхто ніколи не чув про українську компанію з липовою назвою «ERI trading and Investment company». Угорський митник, перевіривши вантаж, виявив у ньому 300 українських ракет класу «земля-повітря» («САМ») та 100 пускових установок. Американські агенти згодом висловлювали побоювання, що зброя призначалася для терористів поблизу головних аеропортів в Америці. Літаку з вантажем не дозволили злетіти, а покупця заарештували. Спроб спростувати інформацію не було зафіксовано. Подробиці цієї контрабандної операції досі не оприлюднені.
По-третє, низка джерел повідомляє, що депутат Верховної Ради VI скликання Юрій Бут (від Блоку НУНС) є рідним братом Віктора Бута. Уродженець Чернігівщини, Юрій Анатолійович Бут публічно заперечував свій зв’язок із Віктором Бутом. При цьому, за інформацією Ascolta, Юрій Бут все ж таки є рідним братом Віктора Бута по батькові. Також, як і Віктор Бут, Юрій закінчив Вищий університет Міністерства оборони РФ – кузню кадрів для розвідки.
«Важкі часи» для торговця зброєю
Багао журналістів, які пишуть про Бута, заявляють, що західні спецслужби фактично проґавили створення збройової імперії Бута. З іншого боку, існує безліч доказів того, що він неодноразово постачав зброю диктаторським режимам, які підтримували Сполучені Штати. Цей чинник наводить на думку, що тривалий час Бут був скоріше не непомітним, а вигідним для всіх сторін.
При цьому вже на початку нульових у Бута починаються серйозні проблеми. Глава відділу Африки у раді національної безпеки США Гейл Сміт в одній зі своїх доповідей визначив три головні транснаціональні загрози у сучасному світі – терористичні акції «Аль-Каїди», глобальне потепління та незаконна діяльність Віктора Бута.
У кількох доповідях ООН йшлося про те, що він доставляв зброю повстанцям УНІТА в Анголі, уряду Чарльза Тейлора в Ліберії та кільком фракціям, які брали участь у громадянських війнах у ДРК. У резолюції Ради безпеки ООН наголошувалося, що Бут «контролює найбільшу приватну авіафлотилію радянських літаків у світі». Прізвище Бута, «бізнесмена, дилера та постачальника зброї і мінералів», було включено до складеного для Ради безпеки ООН списку осіб, яким заборонили пересування світом.
Після оголошення Інтерполом Віктора Бута у міжнародний розшук у 2002 році, він не прикрив свій бізнес, більше того – почав виконувати держзамовлення США щодо постачання зброї до Іраку. Але вже у 2004 році стало зрозуміло, що його справа розглядається на найвищому рівні: американський президент Джордж Буш підписав виконавчий указ №13348, в якому оголошувався незаконним для громадян та інститутів США бізнес із екс-президентом Ліберії Чарльзом Тейлором, членами його родини та вищими урядовими чиновниками колишнього диктаторського режиму. Серед його партнерів фігурував Віктор Бут. Після цього офіс з контролю за закордонними активами міністерства фінансів США прийняв рішення заморозити активи 30 компаній, пов’язаних із Віктором Бутом та його партнерами, які перебували під юрисдикцією США.
Ще через два роки Буш видає виконавчий указ №13413 про заморожування активів певних осіб, які розпалювали конфлікт у Демократичній Республіці Конго, — «небезпечний для регіональної стабільності» і «надзвичайно загрозливий для зовнішньої політики США». У додатку було названо сім прізвищ. Серед них Віктор Бут як власник кількох авіакомпаній, «бізнесмен, торговець, перевізник зброї та мінералів» та його бізнес-партнери.
«Свій» для Заходу
Водночас, компанії Віктор Бута продовжували брати участь в офіційних тендерах і неодноразово вигравали їх. У період з 2003 по 2006 рік літаки Бута доставляли «блакитні каски» до Східного Тимору та Судану, постачали гуманітарну допомогу жертвам цунамі в країнах Південно-Східної Азії та жертвам землетрусу в Пакистані. ООН шукала дешеві контракти, і, користуючись цим та корумпованістю міжнародних чиновників, Бут влаштовувався субпідрядником.
Не проти контрактів з Бутом був і Пентагон, навіть незважаючи на те, що літаки Бута раніше постачали зброю «Талібану» та «Аль-Каїді». У 2004 році американська неурядова організація «Джеймстаунський фон» опублікувала моніторинг, у якому вказувала: «Віктор Бут став цінним партнером Сполучених Штатів у той час, коли вони борються з повстанцями в Іраку, авіалінії Бута доставляють до багдадського міжнародного аеропорту військові матеріали американським окупаційним військам. Нині цей аеропорт найнебезпечніший у світі. 60 літаків Бута, начинені всім — від автоматів Калашнікова до ракет «земля-повітря», 300 пілотів та обслуговуючий персонал, дають американській владі козир у руки. Якщо літак буде збитий, вона зможе правдоподібно заперечувати це».
Таємна гра обернулася скандальною справою. У конгресі відбулися дебати щодо контролю над військовими підрядниками. З’ясувалося, що за послуги Пентагону Бут отримав за рахунок американських платників податків 60 млн. дол., а його авіакомпанії — 500 тисяч галонів безкоштовного палива. Серед фірм, які виконували урядові контракти, — KBR, філію техаської компанії Halliburton, яку, поки не став віце-президентом, очолював Дік Чейні.
У січні 2005 року в листі до конгресу тодішній заступник міністра оборони Пол Вулфовіц визнав, що військове відомство «вело бізнес із фірмами, які у свою чергу надавали роботу субпідрядникам, які здавали в оренду літаки, власниками яких були компанії, пов’язані з Бутом». А помічник держсекретаря Пол Келлі заявив, що зовнішньополітичне відомство «ненавмисно» дозволило підрядникам мати справу зі службами із чартерних польотів, які вважають пов’язаними з Бутом. Незважаючи на виконавчий указ президента Джорджа Буша №13348, рішення міністерства фінансів про заморожування активів Бута та його найближчих партнерів, таємні польоти тривали до кінця 2005 року.
Докладніше про це ще у 2009 році писав журналіст «Дзеркала тижня» Аркадій Сидорук.
Остання угода «збройового барона»
Ще у 2008 році, вже з Москви, Бут почав обговорювати нову угоду. На цей раз – з представниками Революційних збройних сил Колумбії (FARC), які пізніше виявляться агентами американських спецслужб. Протягом півроку Бут, під ім’ям «Борис», обмінювався електронними листами із потенційними замовниками.
У березні 2008 року він прилетів до Бангкоку та розташувався у фешенебельному номері п’ятизіркового готелю Sofitel Silom Road, де й проводив зустріч з потенційними замовниками.
«Борис» пообіцяв своїм партнерам доставити зброю до Колумбії повітряним шляхом. Він розгорнув карту Південної Америки і попросив вказати розташування американських радарних установок на колумбійській території. «Я розумію, що зброя потрібна для використання проти американського персоналу в Колумбії», – заявив він і запропонував купити у нього два транспортні літаки, а також надати інструкторів, щоб навчити бойовиків, як поводитися зі зброєю. Як виявилося пізніше, цю розмову він вів із агентами американського управління боротьби з наркотиками (DEA), які все фіксували на плівку.
Так у житті «збройового барона» розпочався новий етап, який тривав до 8 грудня 2022 року.
Віктор Бут та правосуддя:
Звинувачення, висунуте Буту, містить чотири пункти, пов’язані з терористичними злочинами: «змова з метою вбивства американських громадян, змова з метою вбивства американських військових та цивільних осіб, змова з метою придбання та використання протиповітряних ракет, змова для надання матеріальної підтримки та ресурсів закордонної терористичної організації». Буту загрожував довічний термін ув’язнення за кожним з перших трьох пунктів звинувачення, а за четвертим — 15 років позбавлення волі.
У той день, коли найвідомішого у світі нелегального торговця зброєю заарештували в столиці Таїланду, Інтерпол поширив зі штаб-квартири в Ліоні повідомлення: «Ця операція, що здійснювалася за участю багатьох країн і завершилася арештом Віктора Бута, є взірцем того, як у ХХI столітті Необхідно розслідувати справи небезпечних міжнародних злочинців та притягувати їх до судової відповідальності».
На першому етапі справа Бута зіткнулася з тайським правосуддям. Кримінальний суд Бангкока розпочав слухання про екстрадицію Бута лише наприкінці літа 2008-го. А через рік, у серпні 2009-го, вимога США видати нелегального торговця зброєю, всупереч очікуванням американської сторони, була відхилена через недостатність «правових підстав» і через «політичну мотивацію». Суд у складі трьох представників тайської Феміди дійшов висновку: справа не підпадає під договір між Таїландом та США про екстрадицію з двох причин. По-перше, на відміну від Сполучених Штатів Таїланд визнає Революційні збройні сили Колумбії — FARC політичною, а не терористичною організацією. По-друге, один із представників Феміди заявив: «Тайський суд не може ухвалювати вирок у справі про вбивство іноземців за межами Таїланду».
Паралельно, справа Бута провокувала напруження відносин між Вашингтоном та Москвою. Обидві сторони по-різному трактували події, а також юридичну складову справи.
Через майже три роки Бут все ж таки був екстрадований до США, де отримав 25 років в’язниці. Своє покарання він відбував у в’язниці штату Іллінойс.
Повернення додому:
Про ведення переговорів щодо можливого звільнення Віктора Бута стало відомо ще у липні 2022 року, після обміну ще одного російського в’язня, Костянтина Ярошенка, якого обміняли на американського студента Тревора Ріда. Щоправда, спочатку йшлося про можливий обмін «2 на 1», згідно з яким Віктора Бута мали обміняти на Бріттні Грайнер і Пола Уілана (у 2020 році був засуджений до 16 років за шпигунство). Проте операція відбулася у форматі «1 на 1».
Примітно, що обмін помилуваними відбувся в аеропорту на території ОАЕ – державі, де Бут фактично розпочинав кар’єру торговця зброєю.
Після повернення до Москви Віктор Бут встиг дати інтерв’ю журналістці RT Марії Бутіні, яка у 2018 році була заарештована в США за звинуваченням у шпигунстві. Вона уклала угоду зі слідством і визнала провину у змові проти США. Після дев’яти місяців в’язниці її депортували до Росії, де вона почала працювати журналісткою.
У сухому залишку:
Безумовно, звільнення Віктора Бута варто розглядати з різних боків, хоча сам факт повернення до Москви виглядає перемогою для Росії. Питання лише в тому, що саме принесе ця перемога?
За час, поки Бут сидів у в’язниці, більшість його контактів або деактуалізувалися, або були змінені іншими урядами та диктаторами. Та й загалом, тіньовий ринок зброї значно змінився.
Безперечно, говорити про те, що Бут був самостійним гравцем не доводиться. Він був (і залишається) скоріше красивим образом, створеним завдяки активній участі Голлівуду, але працюючим на російську військову розвідку. Фактично – не зовсім запланований продукт двох ворогуючих таборів.
Для Росії, зокрема для російської розвідки та її агентів, звільнення Бута вкотре продемонструвало, що фраза «своїх не кидаємо» ще працює. І якщо в 2008 році ряд державних каналів таврували Бута «збройовим торговцем», то через 14 років ті самі канали називають його національним героєм.
Для США обмін Бута на зірку американського баскетболу – чергова демонстрація демократичних принципів та актуалізація тієї ж фрази «своїх не кидаємо», але в більш широкому масштабі.
Загалом, як і інші подібні події, новина про звільнення Бута вже незабаром піде на задній план. І вона точно ніяк не вплине на події в Україні, оскільки ці переговорні процеси ніяк між собою не пов’язані.
