Останнім часом відбулося одразу кілька знакових подій довкола Білорусі, що вплинуло на активне обговорення як внутрішніх, так і зовнішніх політичних тенденцій у цій державі. Практично одночасно з’явилася інформація про можливу участь білоруських військових у так званій «спеціальній військовій операції» Росії проти України, про можливе залишення посади президента РБ Олександром Лукашенком, а також про загадкову смерть одного зі стовпів нинішньої системи влади в Білорусі Володимира Макея.
Ascolta проаналізувала наявну інформацію та спробувала розібратися, чи є зв’язок між цими подіями.
Чи планує Лукашенко відкривати ще один антиукраїнський фронт?
За час повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ на територію України питання про підключення білоруської армії обговорювалося вже не раз. Практично щотижня з’являються заяви про підготовку нової атаки, проте більшість таких заяв відразу ж спростовуються.
Згідно з останніми чутками, які активно тиражуються в соціальних мережах та окремих ЗМІ, у період з 25 по 28 листопада очікувався спільний наступ білоруських та російських військ з території Гомельської області Білорусі на Київ. Також, згідно з тими ж чутками, на ці дати планувалась масована ракетна атака на енергетичні об’єкти інфраструктури. Після попередніх подібних обстрілів дана атака повинна призвести до повного блек-ауту на тривалий час. Щоправда, згодом цей «прогноз» було перенесено на кілька днів – 28-29 листопада.
У той же час, 25 листопада Головне управління розвідки Міністерства оборони України виступило з офіційною заявою, в якій назвало ці чутки неправдоподібними, а їхнє активне поширення пов’язало зі спробою змусити Україну перекинути частину військ на північний напрям, чим самим послабити південний та східний фронти, а також «продемонструвати білорусам нібито наміри нашої держави атакувати територію Білорусі, тим самим спровокувати білорусів вступити у війну».
При цьому 20 листопада ГУР МО України повідомило, що російські спецслужби планують фальшиві атаки на об’єкти критичної інфраструктури Білорусі, щоб змусити білоруських військових вступити у війну в Україні.
Інститут вивчення війни (ISW) також продовжує вважати, що вторгнення білоруських військ в Україну малоймовірне, про що регулярно заявляє у своїх щоденних зведеннях із актуальною ситуацією вздовж усієї лінії бойових дій.
24 листопада, за день до обговорення в мережі «нападу» Білорусі на Україну, Генеральний штаб ЗС України опублікував відеозвернення до білоруських військових, в якому нагадав про загрозу ядерної катастрофи, запропонував вимагати від політичного керівництва дотримання Конституції, а також повідомляти в правоохоронні органи про підозрілих людей поблизу об’єктів критичної інфраструктури.
Водночас варто відзначити і особисту позицію Олександра Лукашенка, який неодноразово заявляв, що не планує віддавати наказ про напад на Україну.
Згідно з поширеним стереотипом, Лукашенко є повною маріонеткою Путіна і всіляко допомагає йому зробити Білорусь частиною Росії. Насправді ж, аналіз дій та заяв білоруського президента демонструють посилення розбіжностей у відносинах із російським колегою. У цьому випадку важливо звернути увагу на фактор Китаю та його позиції щодо російської політики у Білорусі.
Раніше Acolta вже писала про те, що серйозний вплив на Білорусь мають російські політики Микола Патрушев (через постать нового посла Росії в Білорусі Бориса Гризлова – давнього друга Патрушева) та Сергій Чемезов (через прем’єр-міністра Білорусі Романа Головченка – людину, повністю орієнтовану на Чемезова). Однак при цьому Лукашенко регулярно консультується з багатьох питань із китайськими товаришами – наприклад, із Чжао Цзюянем, який, маючи статус торгового радника Посольства Китаю у Білорусі, спілкується безпосередньо із Лукашенком у неформальній обстановці. Також білоруські джерела заявляють про певний «триповерховий особняк у центрі Мінська», в якому розміщені китайські радники Лукашенка.
Після зустрічі президентів Росії та Білорусі в Сочі, яка відбулася 26 вересня, спроби Путіна схилити Лукашенка до участі у спільних діях проти України під маркою «Антитерористичної коаліції» натрапили на такий аргумент: білоруський лідер сказав, що має порадитися з цього приводу з лідером Китаю Сі Цзіньпіном, оскільки Китай є важливим другом та основним інвестором у білоруську економіку. Таким чином пропозиції Путіна залишилися без відповідей з боку Лукашенка. Але в той же час ця ситуація показує, що не все так однозначно в Союзній Державі.
Очевидно, Лукашенко, як і раніше, намагається уникати будь-яких зобов’язань перед Росією щодо вступу у війну проти України. При цьому важливо зазначити, що Лукашенко не відмовляється від надання Російській Федерації своєї території для розміщення військової техніки – як не відмовляв і раніше, що автоматично робить його співучасником у терористичних діях Росії.
Лукашенко зібрався піти?
Заяви Олександра Лукашенка на саміті ОДКБ у Єревані, хоч і спровокували медіа простір на бурхливі обговорення, проте були доволі прогнозованим: звинувачення на адресу Заходу та України, заклики до президента Володимира Зеленського припинити війну і сісти за стіл переговорів. Заяви про неприпустимість поразки Росії та ОДКБ, оскільки це загрожує наслідками для всіх держав Організації договору про колективну безпеку.
Однак саме після саміту ОДКБ багато аналітиків заговорили про можливу відставку Лукашенка, яка може відбутися вже найближчим часом. Причому – про добровільну відставку. Нібито його регулярна демонстрація незалежності від Москви та спроба проведення збалансованої політики остаточно набридла Путіну, який вирішив змінити Лукашенка на більш зговірливого та контрольованого політика.
Цілком можливо, що інформація про відставку чи навіть фізичне усунення Лукашенка – це метод психологічного та пропагандистського впливу на лідера Білорусі, насамперед із боку західних структур. Сам Лукашенко завжди прагнув встановлення системи збалансованої політики у трикутнику Росія – ЄС – Китай, і творцем саме такої системи до 2020 року виступав Володимир Макей.
Макей не був антиподом Лукашенка і не займав особливої позиції з питань зовнішньої політики, як прийнято вважати в експертних колах. Він був інструментом створення зовнішньої політики Лукашенка. Особливої «зовнішньої політики Макея» не було: просто Макей вмів більш дипломатично спілкуватися і з Росією, і із Заходом. У 2020 році Макей без сумнівів підтримав Лукашенка і масово звільнив із Міністерства закордонних справ усіх, хто був запідозрений хоча б у найменшій симпатії до опозиції (навіть власного сина від першого шлюбу).
Сам Лукашенко максимально дистанціював від себе багатьох колишніх друзів (наприклад, у Білорусі кажуть, що у Лукашенка склалися непрості стосунки з однією з найвпливовіших постатей у структурі влади в країні, Віктором Шейманом на прізвисько «Тигр»; проте Шейман і надалі впливає на низку економічних і тіньових процесів у Білорусі, зокрема, на створення ПВК, просування інтересів Білорусі в Африці, транзит наркотичних речовин через територію Білорусі тощо).
З обережністю Лукашенко ставиться до прем’єр-міністра Романа Головченка, бачачи в ньому «людину Чемезова» (особливо після останнього саміту ОДКБ, на якому ще одна людина Чемезова, віце-прем’єр російського уряду Денис Мантуров був представлений як координатор роботи усього військово-промислового комплексу держав Організації).
Відповідно до статті 15 Закону про президента Республіки Білорусь у разі відставки президента його функції тимчасово покладаються на прем’єр-міністра. Водночас, Лукашенко намагається дистанціюватися від генерала Олександра Вольфовича – державного секретаря Ради безпеки Республіки Білорусь. Показово, що під час візиту до Єревану Лукашенко не запросив на свій борт ні Макея, ні Вольфовича. Згідно із законодавством Білорусі, у разі насильницького усунення президента функції глави держави мають перейти саме до Вольфовича. Таким чином, виникає юридична грань: у разі добровільного звільнення Лукашенка виконувачем обов’язків президента має стати Головченко, у разі насильницького усунення – Вольфович. Перша норма регламентується законом, друга – декретом президента.
Примітно, що серед тих, кому Лукашенко, як і раніше, довіряє, залишається голова Комітету державної безпеки Республіки Білорусь Іван Тертель.
У ЗМІ вже почали просувати конспірологічні теорії щодо того, що найближчим часом Лукашенка може бути замінений на Станіслава Зася. Генерал-лейтенант Зась, уродженець Чернігівської області України, до 2020 року був державним секретарем Радбезу РБ. Погорів на корупційному скандалі (щоправда, кримінальну справу було порушено проти його заступника). У 2020 році був обраний генеральним секретарем ОДКБ. 23 листопада 2022 року передав цю посаду Імангалі Тасмагамбетову. Тобто зараз Зась не при ділі. Він відверто орієнтований на Росію і беззаперечно виконував би усі вказівки РФ. Питання залишається у технології приведення Зася до влади. Це можливо лише в тому випадку, якщо Лукашенко знову призначить його на місце Вольфовича і цим підпише собі смертний вирок.
Ще одна кандидатура – речник верхньої палати парламенту Наталія Кочанова. Активістка, представниця нафтового лобі, росіянка за національністю. У травні 2020 року Лукашенко сказав, що Кочанова – найбільш підготовлена до найвищої посади в державі, щоправда, відразу підкреслив: «У нас посада президента не під жінку прописана, народ за жінку не проголосує». Качанову називають «Елочкою-Людоїдкою» через обмежену кількість фраз, які постійно вживаються під час виступів («Треба бути ближче до людей», «Люди – це головне» тощо). Водночас Кочанова не вміє формувати команду, слабка у підборі кадрів. Важливий момент: з 24 листопада Наталія Кочанова перебуває з візитом у Москві, де зустрілася з Валентиною Матвієнко, Сергієм Лавровим та низкою інших осіб.
Безумовно, можливість зміни влади в Білорусі в найкоротший термін є не більш ніж припущенням, але водночас варто зазначити, що для реалізації такого сценарію існує достатня кількість чинників та зацікавлених сторін.
Смерть Володимира Макея. Що лишилося за кадром?
Чутки про отруєння Макея навряд чи мають під собою ґрунт. Хоча навіть в середині Білорусі це доволі популярна тема (у колах, наближених до Лукашенка, натякають на те, що отруєння здійснили спецслужби Польщі за погодженням з Ватиканом – останній візит Макея відбувся напередодні до папського нунція). Серед можливих варіантів отруйної речовини називають кадмій. Однак Лукашенко вже зробив усе, щоб оголосити смерть природною, а результати токсикологічної експертизи будуть засекречені, що, безумовно, підливає ще більше масла у вогонь чуток.
Відомо, що останнім часом Макей провів низку виснажливих перельотів та складних візитів – Індія, Іран, Вірменія. З останнього повертався військово-транспортним літаком з мінімумом комфорту. Також, за наявною інформацією, Макей останнім часом зловживав алкоголем. На цьому фоні здоров’я 64-річного міністра закордонних справ могло бути підірваним і смерть виглядає природною.
Білоруське видання «Наша Ніва» повідомило, що причиною раптової смерті глави МЗС РБ Володимира Макея є інфаркт: «Макей був удома у Дроздах, коли у нього стався серцевий напад. Він вчасно не звернувся за медичною допомогою, оскільки не сприйняв свого стану всерйоз», – йдеться у публікації.
Водночас, один із білоруських опозиціонерів та екс-міністр культури Білорусі Павло Латушко заявив, що смерть глави МЗС Білорусі Володимира Макея може бути «попередженням» для Олександра Лукашенка.
«Макей був першим помічником Лукашенка, це фактично, як у народі кажуть, як ямщик у генерала… Це людина, яка мала доступ до тіла 24/7, яка отримувала прямі доручення та фактично керувала виконанням його доручень. І який знав про Лукашенка більше, ніж будь-хто в нашій країні», – сказав Латушко.
При цьому, на відміну від найближчого оточення Лукашенка, Латушко вважає, що смерть міністра закордонних справ могли влаштувати співробітники ФСБ через те, що він планував відвідати саміт ОБСЄ у Польщі.
«Дивні обставини. В історії МЗС Білорусі це вже четвертий випадок, коли трапляються схожі події. Трьох міністрів закордонних справ – Синька, Антоновича, Латипова – було знято з посади під час їхньої участі у самітах міністрів закордонних справ ОБСЄ. Володимир Макей планував взяти участь у саміті глав МЗС ОБСЄ», – сказав Латушко і припустив, що Макей міг везти на саміт «щось важливе».
На іміджі найбільш прозахідного чиновника Білорусі, який активно просуває політику багатовекторності, акцентують свою увагу і низка російських Telegram-каналів. Щоправда, цей чинник вони пов’язують безпосередньо з Китаєм.
Так, Telegram-канал «Образ майбутнього», який, вочевидь, має відношення до Служби зовнішньої розвідки Росії, зазначає, що смерть Макея трапилася невдовзі після переговорів Байдена та Сі Цзінпіна «про новий розподіл сфер впливу»:
«Вектор Білорусії останні кілька років — це стратегічний плацдарм для НАТО у разі падіння режиму Лукашенка. І він у цьому сенсі не лише «проросійський», а й «прокитайський»: Китаю не потрібен плацдарм НАТО так близько до нового шовкового шляху, як і в Казахстані. Смерть Макея сталася невдовзі після переговорів Байдена та Сі «про новий поділ сфер впливу». Між смертю Макея, в даному випадку не так важлива її причина, і перемогою прокитайської партії Гоміньдан на Тайвані, багато незримого зв’язку. Дивно, але і вчора гарячими слідами, і сьогодні, в інтерпретаціях навколо смерті Макея ніхто не простежував фактор Китаю. Чи РБ вже не проксі КНР на сході Європи?».
Російський громадський діяч та член партії «Яблуко» Лев Шлосберг вважає, що багатовекторність Лукашенка трималася на Володимирі Макеї.
«Макей був непохитним прихильником збереження суверенітету Білорусі. За нього поглинання Білорусі Росією було неможливо. Макей був категоричним противником участі Збройних сил РБ у бойових діях проти України. Білорусь стоїть на порозі драматичних подій. Скоріш за все, не лише Білорусь».
Постає питання, хто може стати наступником Володимира Макея. На сьогоднішній день називаються три можливі фігури.
Перший: перший заступник глави Адміністрації президента Республіки Білорусь Максим Риженков. В АП він займався питаннями зовнішньої політики, був опонентом Макея з багатьох питань, раніше очолював Управління зовнішньої політики при Адміністрації президента. Син близького друга Лукашенка Володимира Риженкова, який очолював Національний олімпійський комітет і обіймав посаду міністра спорту та туризму Республіки Білорусь.
Друга: Андрій Савіних, голова постійної комісії з міжнародних справ нижньої палати парламенту, у 2013 – 2019 роках – посол РБ у Туреччині. Ще за життя Макея Савіних звинувачували в тому, що він – «британський агент», натякаючи на те, що одночасно з ним у Туреччині працював і нинішній голова МІ6 Річард Мур. Хоча джерело в Мінську каже, що «Савіних занадто боягузливий для того, щоб вести подвійну гру».
Третя: Сергій Алейник, перший заступник міністра закордонних справ Республіки Білорусь (призначений на посаду у лютому 2022 року). За сумісництвом – представник Білорусі при Святому Престолі. Особистий контактер Лукашенка із впливовими колами у Ватикані (вважається другом державного секретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна). Довгий час був послом Білорусі у Великій Британії. Цікаво, що і перебуваючи в Британії, і як заступник, а пізніше – перший заступник міністра закордонних справ, Алейник залишався спецпредставником РБ при Святому Престолі.
Природною чи неприродною була смерть Володимира Макея, але очевидно, що зараз уже розпочалася серйозна боротьба за зміну влади у Білорусі. При цьому відставка чи усунення Лукашенка вигідна і Заходу, і Російській Федерації. Єдина сила, на яку може розраховувати Лукашенко, це Китай – Сі Цзіньпіна, білоруський лідер абсолютно влаштовує: він прогнозований, надійний і вміє тримати слово. Лукашенко дуже серйозно консультується з багатьох питань із китайськими товаришами – наприклад, із Чжао Цзюянем, який, маючи статус торгового радника Посольства Китаю в Білорусі, спілкується безпосередньо із Лукашенком у неформальній обстановці.
Швидше за все, найближчим часом ми станемо свідками загострення боротьби за владу в Білорусі, що супроводжуватиметься жорсткими інформаційними війнами. Безумовно, смерть Володимира Макея стала каталізатором цих процесів. Водночас важливо зазначити, що подальші події в Білорусі лежатимуть не у векторі відносин Москва-Мінськ, а скоріше у векторі Пекін-Вашингтон.
