Повномасштабне вторгнення російських окупаційних військ на територію України практично з першого дня війни продемонструвало безліч слабких сторін як російської армії, яка раніше вважалася «другою армією у світі», так і російського політичного і військового керівництва, яке раніше вважалося одним з найавторитетніших у світі. Початкові заяви про плани захопити Київ і завершити так звану «спеціальну військову операцію» за кілька днів поступово перетворилися на купи зруйнованої російської військової техніки на підступах до Києва та десятки тисяч загиблих або зниклих безвісті російських солдатів.
Через п’ять місяців після початку повномасштабної війни Росія фактично вперше звернулася за допомогою до третіх країн. І, як виявилося пізніше, така допомога прийшла з боку Ірану – держави, яка після 24 лютого поступилася Росії своєю першістю у списку країн з найбільшою кількістю введених західних санкцій, але при цьому залишилася прихильною до своїх дружніх відносин з країною-агресором. У середині липня 2022 року вперше з’явилася інформація про переговори між Москвою та Тегераном, результатом яких могло стати постачання іранських безпілотних літальних апаратів (БПЛА), які також використовуються на території України.
Спочатку подібні заяви спростовувалися обома сторонами, але вже до кінця серпня світ отримав беззаперечні підтвердження того, що Росія використовує саме іранські дрони, змінюючи в них лише назву. До середини жовтня стало зрозуміло, що іранські БПЛА значно впливають на перебіг бойових дій в Україні. Згідно з даними офіційних джерел станом на 19 жовтня 2022 року постраждало близько 40% енергетичної інфраструктури України, значну частину якої було обстріляно БПЛА іранського походження.
У даному матеріалі ми аналізуємо не тільки бойову міць БПЛА іранського виробництва, але й намагаємося відповісти на низку питань, які допоможуть вам розглянути всі аспекти хоч і далекого, але не менш небезпечного антиукраїнського фронту.
Важливо відзначити, що незважаючи на відсутність офіційних доказів передачі іранських дронів Росії, Ascolta бере до уваги всі факти, отримані при вивченні уламків БПЛА, виходячи з чого, в даному матеріалі використовується позначення “іранський БПЛА” або “БПЛА іранського виробництва”. У разі надання іранською стороною незаперечних доказів своєї непричетності, дані формулювання будуть змінені.
Наскільки тісно пов’язані Іран та Росія?
Історія російсько-іранських відносин пам’ятає як низку військових конфліктів, так і безліч союзницьких договорів. Після кількох війн між Російською імперією та Персією наприкінці XIX століття Іран втратив низку своїх північних територій (у тому числі нинішні території Баку, Єревана, Тбілісі та Дербента), але зберіг вихід до Каспійського моря. У 1921 році було підписано радянсько-іранський договір про дружбу, який нормалізував відносини двох держав на 20 років. Вже у 1941 році радянські та британські війська, посилаючись на той самий договір про дружбу, розділили Іран на три частини. СРСР отримав контроль над північною частиною Ірану та Трансіранською залізницею, а Великобританія – над південною частиною та найбільшими нафтовими родовищами. Через кілька місяців у січні 1942 року фактичну окупацію іранських територій було легалізовано підписанням Договору про союз між СРСР, Великою Британією та Іраном, в якому було прописано використання двома державами іранських територій.
Після закінчення Другої світової війни в ситуацію втрутилися США, бажаючи посилити свій вплив у Близькосхідному регіоні та максимально знизити фактор впливу Радянського Союзу. У 1946 році Іран відмовив Москві в раніше обіцяній нафтовій концесії, а також розгромив прорадянських повстанців Іранського Азербайджану. Через дев’ять років під проводом США та Великобританії було укладено Багдадський пакт про створення Організації центрального договору (СЕНТО) – з ідеологічних міркувань абсолютно ворожої організації для СРСР.
Відносини між Іраном та СРСР нормалізувалися лише після Ісламської революції 1978-1979 років. Москва повністю підтримала ці події, а радянський посол став першим іноземним послом, якого прийняв після перемоги революції новий іранський лідер аятола Хомейні. Після розвалу СРСР ірано-російські відносини збереглися на належному рівні, хоча й були частково заморожені після підписання у 1995 році меморандуму Гора-Чорномирдіна, згідно з яким Росія призупинила постачання 570 танків Т-72С, понад тисячі БМП, засобів ППО, а також запчастин до раніше поставленого озброєння.
Вже до кінця 90-х Росія вдало скористалася результатами вельми недалекоглядної політики української влади (Леонід Кучма, під відвертим тиском держсекретаря США Мадлен Олбрайт, відмовився від контракту на будівництво в Ірані Бушерської АЕС), що дозволило їй посилити співпрацю з питань будівництва ряду інфраструктурних об’єктів на території Ірану. Із приходом до влади Володимира Путіна, ірано-російські відносини перейшли на новий етап розвитку.
2000 року Москва офіційно оголосила про відмову від даних у 1995 році зобов’язань не постачати до Ірану озброєння. У цей же час США починають активно висувати звинувачення проти Тегерана щодо розробки технологій зі збагачення урану та подальших планів створення ядерної зброї, що провокує поступове введення західних санкцій. У свою чергу, Росія спочатку виступає в ролі посередника між Заходом та Іраном, але з часом дедалі помітніше стає на бік Тегерана.
Таким чином, вже до 2015 року Росії та Іран об’єднувало не лише широке співробітництво в оборонній та енергетичній сферах, а й лідерські позиції у списку держав-ізгоїв, за кількістю введених проти них санкцій.
Як щодо США?
Історія взаємин США та Ірану не однозначна і почала формуватися ще чотири десятиліття тому – після Ісламської революції 1979 року та повалення шахіншаха Мохаммеда Реза Пехлеві.
Для західного світу (США та Великобританії) Ісламська революція в Ірані стала однією з головних поразок: після перевороту 1953 року («Операція Аякс») та повалення уряду Мохаммеда Моссадика, який намагався націоналізувати всю нафтову промисловість Ірану, в країні було встановлено контроль над нафтою з боку американських та британських нафтових компаній.
19 вересня 1954 року уряд Ірану підписав угоду з Міжнародним нафтовим консорціумом. За цією угодою 95% акцій Міжнародного нафтового консорціуму належали 8 компаніям: 40% у колишньої АІНК (Англо-Іранська нафтова компанія), перейменованої на British Petroleum; 14% у англо-голландської «Royal Dutch Shell»; 35% у американської «великої п’ятірки» («Standard Oil of New Jersey», «Mobil Oil», «Standard Oil of California», «Texaco», «Gulf Oil Corporation») і 6% – у французької «Compagnie Francaise des Petroles» ». Іран отримував 50% чистого прибутку. Термін дії угоди було визначено на 25 років – до кінця 1979 року з подальшим продовженням до 1994 року. Угода фактично ліквідувала ухвалу 1951 року про націоналізацію нафтової промисловості. Уряд шахіншаха Мохаммеда Реза Пехлеві був, по суті, проамериканським: слабкий політик, шахіншах передав усі важелі влади в країні американським радникам. Вашингтон вважав, що контролює Іран за допомогою таємної поліції САВАК (Міністерство державної безпеки Ірану).
Однак у лютому 1979 року режим шахіншаха було повалено. До влади прийшли ортодоксальні представники шиїтського духовенства на чолі з аятолою Рухоллою Хомейні. Нова влада не лише розірвала контракт із західними нафтовими компаніями та націоналізувала нафтову промисловість, а й у відповідь на спроби співробітників Посольства США у Тегерані організувати антиурядові акції взяли у заручники 66 дипломатів та представників спецслужб, утримуючи більшість із них до кінця 1981 року.
Після цього відносини між США та Іраном залишалися напруженими і балансували на межі відкритої війни – при цьому неодноразово це протистояння призводило до трагічних інцидентів (наприклад, авіакатастрофа 3 липня 1988 року, коли Аеробус А300 компанії IranAir з 290 пасажирами на борту був збитий американською ракетою запущеною з крейсера «Vincennes» в Ормузькій протоці. США відмовилися приносити вибачення сім’ям загиблих і виплачувати компенсації, хоч і визнали свою причетність до інциденту). У 1980 – 1988 роках США активно підтримували режим Саддама Хуссейна в Іраку під час Ірано-Іракської війни (що забрав життя щонайменше 700 тисяч осіб). На початку 90-х між США та Іраном розпочався новий етап напруги, пов’язаний із розробкою Тегераном ядерної зброї. Ця тема стала визначальною у протистоянні двох держав протягом наступних десятиліть.
Значне потепління у відносинах між Іраном та США почало проявлятися після приходу на пост президента Ірану Хасана Рухані у 2013 році. У 2015 році було прийнято «Спільний всеосяжний план дій» («Ядерна угода»), який підписали Іран і так звана Група “5+1” (США, Росія, Китай, Великобританія, Франція та Німеччина).
Згідно із цим планом, Іран дав свою згоду на обмеження ядерної програми в обмін на зняття санкцій. Офіційний Тегеран зобов’язався вивезти до Росії 98% збагаченого урану, зберігши на своїй території не більше 300 кілограм речовини. Також, згідно з угодою, було ухвалено рішення зменшити кількість центрифуг для збагачення урану з 20000 до 5000, не виробляти високозбагачений уран, який використовується для ядерної зброї, та допустити до країни інспекторів Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Натомість Іран отримував можливість продавати нафту на міжнародному ринку та використовувати для торгівлі глобальну фінансову систему. Також було розморожено закордонні активи Ірану на більш ніж 100 мільярдів доларів.
При цьому ще під час своєї виборчої кампанії майбутній президент США Дональд Трамп активно критикував «ядерну угоду». Він пояснював це тим, що багато обмежень для Ірану є тимчасовими і перестануть діяти через 10-15 років. Водночас важливо зазначити, що проти операції активно виступав і Ізраїль, а зв’язки в єврейських колах були одним із важливих стовпів, на які опирався Трамп у своїй передвиборчій кампанії.
8 травня 2018 року Трамп офіційно заявив про вихід США з «ядерної угоди» з Іраном. За його словами, з моменту укладання угоди Іран збільшив свій військовий бюджет на 40%, почав створювати балістичні ракети з ядерними боєголовками, а розморожені внаслідок зняття санкцій кошти використав для підтримки тероризму.
На початку 2018 року США зробили спробу повалити режим нинішнього духовного лідера Ірану – аятоли Алі Хаменеї. Проте безуспішно. Хоча вперше в історії Ірану демонстранти виступали під гаслами «Смерть Хаменеї!», що за іранським законодавством рівносильно замаху на Аллаха (шиїти – на відміну від сунітів, вважають, що духовна влада має належати не обраним лідерам, а прямим нащадкам пророка Мухаммеда по лінії його доньки Фатіми Захри та зятя Алі, якими є аятоли Хомейні та Хаменеї).
3 січня 2020 року в результаті ракетного обстрілу іранської військової бази поблизу Багдада був убитий генерал-майор Касем Сулеймані – командувач спецпідрозділом «Аль-Кудс», що поєднує функції військової розвідки та контррозвідки Ірану (вважався одним із найвпливовіших представників правлячих еліт). Разом із ним загинули також і командувач іракських «Сил народної мобілізації» (шиїтські воєнізовані загони) Абу Махді аль-Мухандіс, а також зять Сулеймані та представник командування загонів «Хезболла». Наказ про знищення Сулеймані віддав особисто Дональд Трамп, хоча, як пізніше стало відомо, військове командування США та шеф ЦРУ Джина Хаспелл виступали категорично проти. Згідно з заявою Трампа, Сулеймані був «терористом номер один», який готував низку акцій – зокрема вбивство посла США в Іраку та провокування конфлікту між США та Саудівською Аравією. Також Трамп звинуватив Сулеймані в організації спроби захоплення посольства США в Іраку 27 грудня 2019 року.
8 січня 2020 року іранська сторона завдала ракетних ударів по двох американських об’єктах на території Іраку – авіабазі Айн-аль-Асад на заході країни та військовому аеродрому в провінції Ербіль на півночі (операція «Шахід Сулеймані»). Випущені 35 ракет досягли цілей, при цьому, за повідомленням Ірану, загинули 80 американських військовослужбовців, за повідомленням США – жодного (у цій ситуації інформація США видається більш правдоподібною).
Після обрання президентом Джо Байдена, США відновили переговори з Іраном про повернення до «ядерної угоди». Щоправда, кілька раундів переговорів у Відні не дали бажаного результату. Станом на 1 вересня 2022 року Іран направив свою останню відповідь на запропонований Європейським Союзом текст для поновлення угоди. Окрім закриття розслідувань МАГАТЕ про збагачення урану на трьох об’єктах, Іран також зажадав, у ході останнього раунду переговорів, гарантії виконання угоди, навіть якщо США знову вийдуть з неї.
До середини вересня Іран охопили масові протести, спричинені смертю 22-річної Махси Аміні після її арешту за звинуваченням у порушенні суворого дрес-коду для іранських жінок. Через кілька тижнів місцевій владі вдалося локалізувати протести, що призвело до їх фактичної ліквідації. У той же час, 21 жовтня кіберорганізація «Black Reward» заявила про злом внутрішньої системи однієї з державних структур та отримання важливої інформації про ядерну програму Ірану, яка буде опублікована якщо найближчим часом влада не випустить із в’язниць затриманих протестувальників. Вже 23 жовтня Організація з атомної енергії Ірану заявила, що поштовий сервер її дочірньої компанії було зламано внаслідок «іноземної» атаки.
Які відносини у Ірану з Україною?
Українсько-іранські відносини скоріше претендують на звання номінальних, аніж економічно чи політично поглиблених. Починаючи з 1992 року між двома державами було запущено дипломатичні зв’язки – у Києві та Тегерані відкрились посольства. При цьому після проголошення незалежності Україною в 1991 році Іран став однією з перших іноземних держав, які привітали офіційний Київ. Вже у квітні 1992 року, під час візиту президента України Леоніда Кравчука до Тегерану та зустрічі з президентом Ірану Акбаром Хашемі-Рафсанджані, було підписано Декларацію про принципи дружби, в якій було зазначено, що Україна та Іран розвиватимуть свої відносини як дружні та рівні партнери, а також керуватимуться принципами поваги до суверенітету обох країн.
У 1998 році Україна та Іран практично узгодили контракт з будівництва в іранському місті Бушир (розташоване на березі Перської затоки) атомної електростанції. Щоправда, в останній момент втрутилися Сполучені Штати. Після візиту держсекретаря США Мадлен Олбрайт до Києва та зустрічі з Леонідом Кучмою Україна заявила про вихід з угоди, а контракт на будівництво АЕС отримала Росія.
В 2001 році до Ірану приїжджали тодішній прем’єр-міністр України Віктор Ющенко та голова Верховної ради Іван Плющ. А в Україну, у 2002 році приїжджав президент Ірану Мохаммад Хатамі.
У грудні 2003 року в місті Бам, розташованому на південному сході Ірану, стався сильний землетрус, який забрав життя понад 26 тисяч городян (ще близько 50 тисяч було поранено) і зруйнував значну частину глиняних будівель історичного міста. Для допомоги в усуненні наслідків землетрусу Україна направила до Ірану рятувальників та медиків, які розгорнули на місці мобільний госпіталь та надавали всю необхідну допомогу місцевому населенню. Групу очолював директор українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Георгій Рощин. Пізніше Леонід Кучма підписав указ про надання Ірану гуманітарної допомоги.
У 2014 році, після анексії Росією українського Криму, офіційний Тегеран виступив на підтримку України і заявив, що не підтримує дії РФ. Також Іран не підтримав повномасштабне вторгнення російських окупаційних військ на територію України у 2022 році. Щоправда, під час ухвалення резолюції Генасамблеї ООН іранська делегація утрималася від голосування, продемонструвавши нейтралітет разом з іншими 33 державами-членами ООН.
Серйозне потрясіння у відносинах між двома державами сталося у січні 2020 року. Вранці, 8 січня, літак української авіакомпанії МАУ Boeing 737 був збитий ракетою, яку випустили військові з Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Загинули 167 пасажирів та 9 членів екіпажу. Через деякий час Іран визнав свою провину та направив в Україну делегацію для проведення переговорів щодо виплати компенсацій сім’ям загиблих, а також юридичного врегулювання наслідків трагедії. Влада Ірану заявила про готовність виплатити компенсації у розмірі $150 000 сім’ї кожного загиблого, але українська сторона заявила, що ця сума має бути значно вищою. Переговорний процес розтягнувся на декілька років.
Вже після появи інформації про використання російськими військовими іранських БПЛА на території України Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба ініціював розрив дипломатичних відносин між Україною та Іраном.
При цьому Іран, як і раніше, заперечує причетність до передачі власних БПЛА російській стороні для їхнього цілеспрямованого використання у війні проти України. Міністр закордонних справ Ірану Хосейн Амір-Абдоллахіан 25 жовтня заявив, що Тегеран готовий провести спільне розслідування з Україною для пошуку доказів непричетності до постачання такого типу озброєння.
Коли Іран вирішив підтримати Росію?
Незважаючи на ескалацію відносин між Іраном та США, офіційний Тегеран ніколи не демонстрував особливої підтримки російських дій, особливо в агресії проти України. 2 березня 2022 року, під час ухвалення резолюції ООН про «Агресію проти України», Іран став однією з 33 держав, які утрималися від голосування. Проти виступили лише п’ять делегацій – Росії, Білорусі, КНДР, Сирії та Еритреї. Подібного нейтралітету делегація Ірану дотримувалася і під час ухвалення інших резолюцій ООН щодо російської агресії проти України. У тому числі Іран ніколи не визнавав анексію Криму і завжди вважав півострів українською територією.
У липні 2022 року в Тегерані відбувся тристоронній саміт лідерів Росії, Ірану та Туреччини. Одним із ключових приводів для зустрічі стало поновлення комунікації у форматі «астанінського процесу» щодо сприяння врегулюванню ситуації в Сирії. Для Путіна це стало першим офіційним візитом за межі пострадянського простору з 24 лютого – початку повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ на територію України (до цього, наприкінці червня Путін відвідав Таджикистан та Киргизію).
У Тегерані російський президент провів серію зустрічей із лідерами Ірану — президентом Ебрахімом Раїсі та духовним лідером країни – верховним керівником Алі Хаменеї. За підсумками зустрічі вони наголосили на рекордному зростанні товарообігу між двома державами, а також на цілковитому зміцненні двосторонніх відносин. Більше того, на тлі візиту Володимира Путіна до Тегерана російський «Газпром» і Національна іранська нафтова компанія NIOC підписали меморандум про взаєморозуміння і уклали угоду на 40 млрд доларів, що, між іншим, передбачає розробку двох газових та шести нафтових родовищ. При цьому про будь-які домовленості щодо надання зброї, тим більше для її використання в Україні, не згадувалося.
Важливо відзначити, що як Іран, так і Туреччина з самого початку спочатку не підтримали запровадження обмежувальних заходів щодо Росії, виступаючи за припинення бойових дій в Україні та запуску переговорного процесу. Більше того, саме в Тегерані Путін та Ердоган досягли проміжних домовленостей у питанні «зернової угоди», яка пізніше була фіналізована у Стамбулі та підписана 22 липня.
При цьому ще 12 липня, за тиждень до саміту в Тегерані, помічник президента США з національної безпеки Джейк Салліван офіційно заявив, що Іран готується надати Росії БПЛА, а також відправити інструкторів для навчання у їх використанні. У відповідь на подібне звинувачення Саллівана Міністр закордонних справ Ірану Хосейн-Амір Абдоллахіан заявив, що його країна уникає будь-яких дій, які можуть призвести до подальшої ескалації в Україні, включаючи постачання військової техніки: «У нас є угоди про оборону з Росією, але ми не допомагатимемо жодній із сторін конфлікту».
Вже через кілька місяців факт надання Росії іранських БПЛА було підтверджено їх безпосереднім застосуванням на території України. 13 вересня ЗСУ збили перший БПЛА іранського походження над Куп’янськом Харківської області. Практично одразу актуалізувалося питання про те, яких домовленостей насправді було досягнуто між Росією та Іраном, офіційні представники якого досі заперечують надання своїх БПЛА російській стороні.
Що Іран отримав у відповідь?
Після підтвердження наявності іранських БПЛА на російському озброєнні та їх активному використанні на території України, низка українських політиків та експертів зійшлися на думці, що угоду було досягнуто на комерційній основі, а американські ЗМІ, з посиланням на власні джерела, заявили, що Росія купила близько 300 БПЛА іранського виробництва. При цьому виключно комерційний інтерес Тегерану, відверто кажучи, викликав сумніви, оскільки назвати Іран бідною країною, навіть незважаючи на безліч санкцій, досить складно.
При цьому важливо звернути увагу на ще одну деталь. Заява Джейка Саллівана прозвучала за кілька днів до запланованого візиту президента США Джо Байдена до Ізраїлю та Саудівської Аравії, під час якої він збирався обговорити, зокрема, можливу координацію регіональних держав у їхній протидії Ірану. Це стосувалося і ініціатив щодо створення в регіоні спільних систем ПРО та ППО проти Тегерану, БПЛА якого разом із крилатими та балістичними ракетами стали серйозною загрозою для його регіональних опонентів.
У цій ситуації пропонується розглянути два важливі моменти. По-перше, після виходу США з «ядерної угоди», ескалація відносин між Вашингтоном та Тегераном вийшла на новий рівень. При цьому Іран, очевидно, вибрав стратегію конструктивної комунікації та тверезості мислення у переговорному процесі із Заходом. Цей підхід помітно змінив ставлення демократичного світу до офіційного Тегерану: європейські держави зберегли прихильність до «ядерної угоди» і віддали перевагу продовженню переговорного процесу. Таким чином, стійкий образ «держави-терориста», що активно формувався навколо Ірану американськими зусиллями, хоч і повільно, але впевнено почав розвіюватися. Тегеран помітно посилив дипломатичний фронт і навчився реагувати на зовнішні виклики шляхом підвищення чи зниження ставок, залежно від ситуації. Такий підхід неодноразово демонструвався як у переговорному процесі зі США, так і в політичних процесах на регіональному рівні.
По-друге, Іран є потужним регіональним гравцем: у 2019 році завдяки ініціативам Ірану та за підтримки Росії, Казахстану і Азербайджану було підписано угоду про статус Каспійського моря, внаслідок якої США втратили можливість впливу на Каспій. У 2016 році Іран сприяв виходу Пакистану з-під сфери впливу США (це призвело до загострення відносин між США та Пакистаном). У 2019 році під виразним іранським впливом влада Іраку почала активно дистанціюватися від США, а на початку 2020 року меджліс Іраку зажадав від США вивести свої війська з території країни. Також Іран перебуває у постійному конфлікті зі ще одним партнером США в регіоні – Саудівською Аравією. Релігійний конфлікт (саудити – суніти за віросповіданням, іранці – шиїти) згодом посилився економічними протиріччями (боротьба за ринок нафти) та боротьбою за регіональне лідерство. Іран постійно підтримує антисаудівські акції у регіоні (наприклад, рух хуситів у Ємені). До того ж, Іран є одним із важливих елементів «Близькосхідного Трикутника», до якого входять Росія, Іран та Туреччина. Трикутник має відверто антиамериканський характер і призвів до серйозної поразки США в регіоні (Сирія).
Виходячи з цього, можна припустити, що передачею БПЛА Росії Іран в черговий раз міг продемонструвати США своє невдоволення діями Вашингтона в близькосхідному регіоні. При цьому подібний варіант варто розглядати лише теоретично.
Яку техніку Іран надає Росії?
Співробітництво Москви та Тегерану у військовій сфері зберігалося на досить високому рівні ще з часів Ісламської революції 1978–1979. Після розвалу Радянського Союзу та формування нового порядку в каспійському регіоні, співпраця між двома державами набула стратегічного характеру, а Іран став для Росії одним із найперспективніших ринків із продажу озброєнь різного типу. На початку 90-х між двома державами було підписано контракти на постачання Тегерану, а також подальше обслуговування багатьох видів техніки: танків Т-72, БМП, літаків і ракет різного типу. Щоправда, у 1995 році Росія змушена була скоротити таку співпрацю під тиском США.
У зв’язку з підписанням меморандуму Гора-Чорномирдіна Іран не отримав 570 танків Т-72С, більше тисячі БМП, засоби ППО, а також запчастини до раніше поставленого озброєння, яке лише за офіційними мірками, станом на 1995 рік, налічувало 24 винищувачі МіГ-29, 12 бомбардувальників Су-24МК, три дизельні підводні човни «Варшав’янка», 422 танки Т-72С, 413 БМП-2, ЗРК С-200 та інше. При цьому вже у 2000 році Росія відмовилася від домовленостей зі США і відновила військові контракти з Іраном. Протягом наступних двадцяти років така співпраця лише розвивалася та зміцнювалася.
Під час останнього візиту російського президента до Тегерану, за підсумками зустрічі з іранським колегою, Путін заявив, що зараз між державами досягнуто абсолютно новий рівень стратегічного партнерства, зокрема й у військовій сфері. Водночас, одне з найбільших китайських видань, орієнтованих на західну аудиторію, Global Time, заявило, що візит Путіна до Тегерану «став черговим ляпасом для Байдена та його політики щодо цього регіону».
Оскільки в даному матеріалі йдеться безпосередньо про іранські БПЛА, які протягом двох останніх місяців активно задіяні у бомбардуваннях українських територій, пропонуємо зосередити свою увагу саме на постачаннях даного виду військової техніки.
Активне обговорення поставок іранських БПЛА Росії розпочалося наприкінці серпня 2022 року – через півтора місяці після першої заяви США та візиту Путіна до Тегерану, під час якого, імовірно, й могли бути досягнуті певні угоди. Ще 17 липня (тобто до візиту Путіна до Ірану) американське видання The New York Times, посилаючись на власні джерела, заявило, що Москва могла отримати від Тегерана 300 безпілотників. При цьому перша офіційна заява про кількість іранських БПЛА на озброєнні у російських окупаційних військ прозвучала від Володимира Зеленського 11 жовтня – наступного дня після першого масового обстрілу українських територій із застосуванням тих самих БПЛА. За інформацією Зеленського, Росія придбала у Ірану 2400 подібних БПЛА-камікадзе «Shahed-136».
Примітно, що жодних офіційних заяв про купівлю або продаж БПЛА досі немає. Власне, як і відомостей про точну кількість дронів, які могли з’явитися на озброєнні російських окупаційних військ. При цьому західні розвідувальні структури заявляють про фіксацію чотирьох рейсів літаків Іл-76, якими доставлялися БПЛА з Ірану до Росії. У даному випадку стає зрозуміло, що подібним шляхом могли доставити лише кілька сотень таких БПЛА, а це набагато менше, ніж заявляє український президент. При цьому, варто відмітити й той факт, що дрони могли доставляти іншими шляхами.
Наразі достовірно відомо про застосування на території України як мінімум двох видів іранських БПЛА. Найбільш відомим є дрон-камікадзе «Shahed-136» (у перекладі «спостерігач» або «свідок»). За допомогою БПЛА було завдано масових ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури в різних регіонах України 10 жовтня 2022 року. Його ж використали і під час інших масових атак по Україні.
«Shahed-136» створювався в Ірані як засіб боротьби з системами ППО та артилерійськими установками. Розроблено дрон у 2020 році. При масі бойової частини 50 кг іранський «Шахед» може пролітати до 1 тисячі км, хоча західні розвідки заявляють, що насправді він може долати відстань не більше ніж кілька сотень кілометрів. Крейсерська швидкість БПЛА сягає 180 км/год. Висота польоту 60-4000 метрів. Планер апарату виконаний за схемою «безхвостка». При довжині 3 метри розмах крил становить близько 2 метрів. Запускаються дрони за допомогою спеціальних контейнерів, які можна монтувати майже на будь-яку вантажівку. Про систему наведення дрону практично нічого не відомо.
Після аналізу низки терактів, вчинених даним типом іранських БПЛА, а також вивчення їх уламків та окремих частин, багато експертів заявили про досить високу ефективність застосування такої зброї. 20 жовтня британське видання The Guardian опублікувало матеріал, у якому стверджується, що дрони «Shahed-136» обходяться Росії дешевше, ніж їхнє знищення українським військовим. «Оскільки ціна іранських БПЛА «Shahed-136» становить від 20 000 до 50 000 євро за один апарат, загальна вартість невдалих атак безпілотників, скоєних Росією проти України протягом останніх тижнів, за оцінками військових аналітиків, становить від 11,66 до 17, 9 млн доларів США», – йдеться у повідомленні. При цьому Україна для знищення БПЛА використовує літаки МіГ-29, крилаті ракети С-300, системи NASAMS та стрілецьку зброю. У цьому ж матеріалі називається цифра 27,14 млн доларів, яку довелося витратити Україні на знищення іранських БПЛА в період з 13 вересня по 17 жовтня.
Технологія «Shahed-136» дійсно дивує як своєю примітивністю, так і ефективністю при використанні для ураження цілей. По суті цей дрон складається з двотактного бензинового двигуна іранського або китайського виробництва MADO MD 555, який є точною копією німецького двигуна Limbach L550E, оптоволоконного корпусу, дерев’яного пропелера і примітивної системи навігації. Такий двигун встановлюється і на інші іранські БПЛА, наприклад «Ababil», «IAI Searcher», «ZALA 421-20» і «Qods Mohajer». Тобто можна відзначити, що даний двигун використовується всіма основними компаніями-виробниками БПЛА в Ірані.
Ще в 2014 році на одному з іранських інтернет-форумів було опубліковано фотографії самого двигуна, а також інших комплектуючих, що активно використовуються у виробництві БПЛА. На фотографіях були представлені й дерев’яні пропелери.
Цікаво, що за інформацією українських військових, у дронах «Shahed-136» було виявлено мікропроцесори з Південної Кореї та Малайзії, куплені в обхід санкцій.
Другий тип БПЛА, що менш активно застосовується на території України, є розвідувальний дрон для багатоспектрального спостереження «Mohajer-6», з можливістю нести до чотирьох боєприпасів з високоточним наведенням. Згідно з офіційними даними, «Mohajer-6» побудований за двобалковою схемою зі штовхаючим гвинтом. Злітна маса становить 670 кг, а корисне навантаження – 100 кг. На чотирьох вузлах підвіски можуть кріпитися протитанкові ракети, які застосовуються за принципом «вистрілив – забув». Має фіксоване триколісне шасі. Запускається та відновлюється за допомогою зльоту/посадки на злітно-посадковій смузі. Оснащений системою автопілоту, здатною здійснювати автоматичний зліт та посадку. Крім того, виробник описує його як здатний бути оснащеним засобами електронної підтримки, перешкодами зв’язку або корисними вантажами радіоелектронної боротьби.
Цей тип іранського БПЛА є доволі новим. Його виробництво, в тій комплектації, яка використовується в даний час, почалося лише в 2018 році, а станом на 2022 достовірно відомо про 210 вироблених одиниць «Mohajer-6». Окрім самого Ірану, ці безпілотники перебувають на озброєнні армій Іраку, Венесуели, а віднедавна й Росії.
Власне, російські окупаційні війська використовують Mohajer-6 в Україні для наведення безпілотників-смертників «Герань-2» на свої цілі. При цьому збитий на початку вересня «Mohajer-6» над Чорним морем ніс на собі бомбу «Qaem 5».
Загалом можна відзначити, що до недавнього «Mohajer-6» був практично невивченим типом БПЛА іранського виробництва. Збитий в Україні екземпляр через відсутність серйозних пошкоджень (був «посаджений» у море) дозволив д детально вивчити всі технології та комплектуючі безпілотника. При цьому за весь час використання іранських дронів в Україні було збито лише одного «Mohajer-6».
Завдяки цілісності отриманого екземпляра, представниками української розвідки було помічено одну дуже цікаву деталь, пов’язану з двигунами для БПЛА «Mohajer-6». Крім стандартних двигунів, що встановлюються на цей тип дронів (MADO MD 555), у кількох збитих над Україною БПЛА було виявлено запчастини від такого ж двигуна, але вже австрійської компанії «Rotax Aircraft Engines». В австрійській компанії підтвердили цю інформацію та заявили про початок власного розслідування, оскільки представники бренду «не давали жодних дозволів своїм дистриб’юторам на постачання виробникам військових БПЛА до Ірану чи Росії».
Пізніше представники ГУР МО заявили, що під час розбирання безпілотника, який був збитий над Чорним морем і практично не постраждав, було також виявлено японські, китайські та американські камери, а також лазерний далекомір. Також вони наголосили, що подібні запчастини можна придбати абсолютно легально, оскільки вони призначені для вільного продажу.
Чому БПЛА?
Згідно з заявою Міністра оборони України Олексія Резнікова, під час війни в Україні з’явився умовний полігон для застосування та випробування нових видів озброєння (не плутати з пропагандою МО РФ про перетворення України на полігон для випробування західної зброї!). БПЛА різних видів також активно застосовують у війні з обох сторін. З їхньою допомогою визначаються позиції противника, ведеться цілезнавство та коригування артилерійського вогню. Більше того, згідно із заявами російської сторони, в Україні використовуються не лише повітряні дрони, а й підводні.
Наприкінці жовтня президент України Володимир Зеленський попросив західних союзників надати Києву тисячу дронів, чим самим вкотре продемонстрував важливість подібного виду техніки для ведення війни.
Ще з самого початку вторгнення російських окупаційних військ на територію України, найбільш відомими БПЛА, які застосовує українська сторона для нанесення ударів по скупченню техніки противника, стали Турецькі «Bayraktar ТВ-2». Дані БПЛА, які отримали широку популярність завдяки своїй високій ефективності, стали одним із символів українського протистояння російської агресії. Більше того, голова компанії з виробництва БПЛА Халук Байрактар заявив, що компанія планує за два роки збудувати завод в Україні.
Окрім військових та спеціальних БПЛА, здатних вражати великі цілі, на полі бою активно використовуються й комерційні дрони, основе призначення яких полягає у відеозйомці, а також так звані аграрні (технічні) дрони. Як українські, так і російські військові монтують до них спеціальні кріплення, що дозволяють переносити невеликі вибухові пристрої та скидати їх на ціль із малої висоти.
Багато таких дронів надходять з Китаю. Українські військові звинувачують китайського виробника – лідирує на ринку комерційних дронів – компанію DJI у тому, що вона передає важливу військову інформацію Росії. DJI це спростовує. Більше того, армії країн Заходу також мають у своєму розпорядженні китайські дрони, які початково були призначені для комерційного використання.
Після початку використання російськими окупаційними військами дронів «Герань-2», які, по суті, є іранськими БПЛА «Shahed-136», але зі зміненою назвою, стало зрозуміло, що подібний вид зброї має високу ефективність для заданих цілей. За кілька днів, за допомогою кількох десятків таких дронів, російська сторона вивела з ладу близько 40% української енергетичної інфраструктури, а також продемонструвала, що застосування такого типу озброєння обходиться дешевше ніж захист від нього.
Також важливо зазначити, що незважаючи на регулярні заяви російської сторони про те, що «Герань 2» це вітчизняні безпілотники, у відкритому доступі відсутня будь-яка інформація про технологію виробництва, підприємство, яке може збирати подібні дрони або випробувальні польоти даних БПЛА. Ви навіть не знайдете сторінку у Вікіпедії, яка надавала б хоч якусь інформацію про дрон «Герань 2», хоча така сторінка є практично у кожного іранського БПЛА.
За таких обставин можна констатувати, що використання Росією іранських БПЛА на певний час дало їй перевагу і навіть змогло змінити перебіг бойових дій. Щоправда, вже через кілька тижнів українські засоби ППО продемонстрували високу результативність у знищення дронів-камікадзе.
Тим не менш, БПЛА, як і раніше, є одним з найважливіших видів техніки, що застосовується обома сторонами під час бойових дій і заперечувати їх ефективність не приходиться.
Наскільки небезпечні іранські БПЛА?
У середині вересня The Wall Street Journal з посиланням на командира 92-ї механізованої бригади ЗСУ, полковника Родіона Кулагіна повідомило, що в результаті атак іранських дронів-камікадзе було підірвано п’ять українських артилерійських систем і два БТРи.
10 жовтня відбувся перший масований ракетний обстріл Києва, Львова, Запоріжжя, Харкова, Дніпра та інших українських міст, завданий російськими військами. Він став однією з наймасштабніших атак з повітря, яких зазнала Україна з початку війни. По територієї України було завдано понад 100 повітряних ударів.
За інформацією Генерального штабу Збройних сил України, у той день Росія запустила загалом 86 безпілотних літальних апаратів «Shahed-136», 60 відсотків із них було збито українськими силами ППО.
У коментарі для DW ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман пояснює використання Росією іранських БПЛА прагненням компенсувати дефіцит інших боєприпасів. «Баражуючі боєприпаси можуть якийсь час патрулювати певний район і або самостійно вести пошук мети, або отримувати вказівки від інших літальних апаратів – іншого безпілотника, літака чи супутника. І після цього завдати негайного удару», – розповідає Гендельман. «Це – за його словами – класичне застосування подібного типу безпілотників. Але саме «Shahed-136» застосовуються в Україні в сліпому варіанті, без системи оптичного наведення, одночасно вилітаючи на мету без патрулювання. Їхніми мішенями стають стаціонарні об’єкти української інфраструктури, на які не треба полювати» – пояснює експерт.
Небезпека іранських БПЛА серед іншого полягає й у тому, що їх невелика вага – близько 200 кілограмів – і низька висота польоту роблять безпілотники менш доступною мішенню для систем ППО: радарам складно їх виявити.
Так як безпілотники зазвичай несуть на собі масу заряду в 10 разів менше, ніж ракети, їх потрібно набагато більше, і вони не здатні завдати такий руйнівний ефект, як крилата або балістична ракета. Водночас збити 10–20 БПЛА для української системи ППО є набагато складнішим завданням, ніж знищити 1–2 ракети.
Звідки у Ірану таке озброєння?
Ісламська революція 1979 року та Ірано-Іракська війна 1980-1988 років спровокували запровадження Сполученими Штатами жорстких економічних санкцій та міжнародного ембарго на постачання зброї Тегерану. У той же час, Іран потребував постачання військової техніки, а також запасних частин для проведення ремонту. За реорганізацію вітчизняної військової промисловості відповідав КВІР. Під їх командуванням військова промисловість Ірану була значно розширена, і коли міністерство оборони вклало значні кошти у ракетну промисловість, Іран незабаром отримав арсенал ракет.
Більше того, регулярні війни у близькосхідному регіоні, а також наявність перманентних конфліктів з Ізраїлем та Саудівською Аравією протягом багатьох років формували в іранському суспільстві досить агресивні мілітаристські настрої.
Розробці вітчизняних БПЛА приділялося не менше уваги, ніж розробці власних ракет різного типу або збагаченню урану з метою створення ядерної зброї. За останні 40 років, які Іран живе під санкціями, його арсенал власного озброєння було доведено до конкуруючих позицій у багатьох напрямках.
Іран ніколи не приховував своїх програм з розробки нових видів озброєння, навіть навпаки – намагався всіляко демонструвати його. 2 листопада 2012 року бригадний генерал Хасан Сейфі повідомив, що іранська армія досягла самодостатності у виробництві військової техніки і що напрацювання іранських учених дозволили країні досягти значного прогресу в цій галузі. Зокрема, генерал Сейфі заявив: «На відміну від західних країн, які приховують від усіх свою нову зброю та боєприпаси, армія Ісламської Республіки Іран не боїться демонструвати свої останні військові досягнення, і всі країни мають знати про прогрес Ірану у виробництві зброї». Станом на 2016 міністерство оборони Ірану співпрацює з більш ніж 3150 національними фірмами, а також 92 університетами.
Ще у 2019 році Міністерство оборони Ірану заявило про початок виробництва лазерних гармат протиповітряної оборони. А вже у 2020 році міністр оборони, бригадний генерал Амір Хатамі заявив, що його країна здатна виробляти понад 38 тис. одиниць військової техніки та частин обладнання.
Щодо БПЛА, їх виробництвом в Ірані займаються три основні компанії: «Shahed Aviation Industries», «Qods Aviation Industry Company» та «Iran Aircraft Manufacturing Industrial Company (HESA)».
Одним із найвідоміших іранських безпілотників вважається «Shahed-129». Він почав вироблятися ще у 2005 році і завдяки поступовому модифікуванню став основою для створення цілої лінійки іранських БПЛА. Існує дві думки про схожість даного БПЛА: згідно з першою, він є точною копією американського БПЛА MQ-1 Predator (який був «посаджений» іранськими силами ППО та взятий для вивчення та впровадження технологій). Згідно з другою думкою, «Shahed-129» був скопійований із ізраїльського БПЛА Hermes 450, який зазнав аварії в Ірані. Принаймні важливо відзначити, що Іран неодноразово демонстрував уміння переймати і навіть удосконалити технології інших держав на користь власної армії.
Загалом Іран має досвід використання безпілотних літальних апаратів з часів війни з Іраком у 1980-х роках. Однак останнім часом іранські дрони використовуються іранськими проксі на Близькому Сході. Наприклад, атака на об’єкти Saudi Aramco в 2019 році, яка на кілька днів завдала збитків нафтовидобувним підприємствам країни, нібито вчинена хуситами, проти яких королівство вело війну в Ємені, за повідомленнями, включало ракети і безпілотники іранського виробництва, про які згодом заявила Саудівська Аравія.
У той час як іранські дрони, такі як «Shahed 129», як відомо, мають дальність польоту менше 2000 км, окремі іранські військові заявляють про наявність нових моделей з дальністю дії до 7000 км. При цьому дана інформація не підтверджується офіційно. З іншого боку, ще в 2011 році американський БПЛА RQ-170 Sentinel був захоплений іранськими військами, що дало Ірану доступ до складної технології БПЛА, а вже в 2015 році вони представили (ідентичний з американським зразком) Shahed 171 Simorgh.
Принаймні, говорити про відставання іранських технологій від західних точно не доводиться. Крім вищезгаданих видів БПЛА, на озброєнні іранської армії знаходиться безліч видів ракет власного виробництва, які також демонструють високу технологічність та ефективність застосування.
Як реагує світова спільнота?
Безумовно, світова спільнота практично одноголосно засудила дії Ірану та заявила про неприпустимість продажу Тегераном будь-якої зброї Москві. Ще на початку жовтня США та Великобританія заявили про наміри ввести нові санкції проти Ірану за постачання Росії БПЛА. Щоправда, станом на початок листопада будь-якої офіційної реакції Заходу так і не було.
З іншого боку, до початку повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну Іран був безперечним лідером за кількістю введених санкцій з боку західних країн. Досить широкий список озброєння, яке КСІР змогли створити за останні 40 років, демонструє, що Іран навчився обходити західні санкції, зокрема через треті країни.
23 жовтня відбулося закрите засідання ООН, під час якого Більшість членів Ради Безпеки підтримали проведення розслідування експертами ООН щодо використання Росією іранських дронів проти цивільного населення та інфраструктури України. Під час засідання постійний представник Франції при ООН Ніколя де Рів’єр заявив: «Факти очевидні: Іран надав безпілотники Росії, яка використовує їх у своїй агресивній війні та в невиборчих бомбардуваннях цивільних об’єктів. Ці факти, які можуть бути визнані воєнними злочинами, твердо задокументовані». Він наголосив, що постачання Іраном зброї заборонено резолюцією РБ ООН 2231 від 20 липня 2015 року. Пункт 4 цього документа вимагає попереднього схвалення Радою безпеки таких поставок.
У той же час, 28 жовтня представник Державного департаменту США Нед Прайс заявив, що влада Сполучених Штатів має намір використовувати всі інструменти для боротьби з постачанням Іраном зброї закордон, у тому числі дронів, якими Росія бомбардує українські міста. «У нас є інструменти, які виходять за межі санкцій та інших економічних заходів. Ми збираємося робити те, що зрештою відповідає нашим інтересам», – зазначив Прайс.
Ще один важливий момент стосується участі Ізраїлю у спробах зупинити постачання іранських дронів Росії. Наприкінці жовтня з’явилася інформація про те, що президент Ізраїлю Іцхак Герцог, під час свого візиту до США, передасть президенту США Джо Байдену дані розвідки, що доводять, що російські окупаційні війська застосовують в Україні дрони «Герань-2», які насправді є іранськими «Shahed-136».
Візит Герцога до США відбувся 25 жовтня, а зустріч із американським колегою – 26 жовтня. Тим не менш, станом на початок листопада будь-яка інформація про докази передачі іранських дронів Росії так і не була надана, принаймні широкому загалу.
В даному випадку необхідно відзначити два важливі моменти. По-перше, між Іраном та США нині триває переговорний процес щодо відновлення «ядерної угоди». Декілька тижнів тому Іран висунув нові вимоги, які не були задоволені Сполученими Штатами. Очевидно, ситуація довкола іранських БПЛА та їх передачі Росії може використовуватися як інструмент тиску напередодні чергового раунду переговорів у Відні.
По-друге, 20 жовтня перший заступник постійного представника РФ при ООН Дмитро Полянський заявив, що у відповідь на розслідування ООН щодо використання Росією іранських безпілотників Москва може “переглянути співпрацю” з ООН, у тому числі не продовжити «зернову угоду». Цілком ймовірно, що і в даному випадку мова може йти про використання даного фактора як інструменту тиску в неформальному переговорному процесі.
Чому Іран заперечує причетність до своїх БПЛА?
Незважаючи на низку доказів, а також впевнену переконаність більшості західних держав у передачі Іраном власних БПЛА Росії та їх подальшого використання російськими окупаційними військами проти України, офіційний Тегеран, як і раніше, заперечує подібний факт.
Ще наприкінці липня Іран відреагував на звинувачення США у постачанні дронів для Росії та заявив, що не підтримує дії Москви і не збирається підтримувати її зброєю.
Пізніше Міністр закордонних справ Ірану Хоссейн Амір Абдоллохіян у телефонній розмові з главою українського МЗС Дмитром Кулебою заявляв, що Іран виступає проти війни в Україні, «не підтримує кроки, які призведуть до продовження та ескалації бойових дій».
17 жовтня, вже після здійснення низки масованих атак, із застосуванням БПЛА, по об’єктах української інфраструктури, іранське МЗС вкотре спростувало свою причетність до постачання БПЛА до Росії. Представник іранського МЗС Насер Канаані не лише спростував будь-яку причетність до подібної діяльності, а й запропонував створити спільну комісію з розслідування можливого використання іранської техніки російськими окупаційними військами.
Більше того, 28 жовтня відбулася чергова розмова між Міністрами закордонних справ України та Ірану, яку було ініційовано іранською стороною. Особливих подробиць про саму розмову у відкритих джерелах немає, окрім інформації про те, що український Міністр вимагав від іранського колеги припинити постачання зброї Росії.
При цьому регулярні заяви офіційного Тегерана наштовхують на дві думки: або вони нахабно брешуть і намагаються навіть у настільки патовій ситуації зберегти своє обличчя (і до такого сценарію схиляється практично вся світова громадськість), або вони дійсно зацікавлені в об’єктивному розслідуванні, яке може довести непричетність до появи в Росії безпілотників «Герань-2»
Чи могла Росія взяти іранські безпілотники не у Ірану?
Наполегливе заперечення Іраном передачі БПЛА Росії виглядає ще дивнішим на тлі того, що українська розвідка отримала можливість розібрати практично непошкоджені екземпляри двох видів БПЛА і знайшла в них низку запчастин, які є ідентичними запчастинам із «Shahed-136» та «Mohajer-6».
При цьому, якщо вивчити події останніх років у близькосхідному регіоні, зрозуміло, що звинувачення у використанні іранських дронів третіми державами та заперечення офіційного Тегерана у наданні таких БПЛА – історія не нова. Так, у вересні 2019 року іранські безпілотники та крилаті ракети були використані для нападу на нафтопереробні заводи в Абкаїці та Хурайсі на сході Саудівської Аравії, що призвело до серйозних порушень на світових ринках нафти. Іран свою причетність до передачі озброєння для єменських бойовиків також заперечував, але отримані зразки зброї вказували на використання вже відомих «Shahed-136».
Вже в 2021 році, під час ірано-ізраїльської «диверсійної війни, внаслідок якої здійснювалися атаки на танкери та вантажні судна, було завдано удару по танкеру «MT Mercer Street» під ліберійським прапором, судновласником якого є компанія «Zodiac Maritime», що належить ізраїльському мільярдеру Еялю Оферу. Внаслідок удару загинули румунський капітан танкера та британський охоронець. Іран не взяв на себе відповідальність за удар, але подальше розслідування та вивчення уламків також вказали на використання «Shahed-136».
В даний час достовірно відомо про те, що єменські хусити збирають БПЛА з комплектуючих, які постачаються з Ірану, під назвою «Wa’id». 2021 року вони провели офіційну презентацію, продемонструвавши результати подібної співпраці з Іраном.
Також відомо, що одне з підприємств, що здійснює збір іранських безпілотників «Shahed» (тобто компанії «Shahed Aviation Industries»), було розташоване в Сирійському місті Сайєд-Зейнабе, поряд з Дамаском. При цьому, 21 липня 2022 року правозахисне товариство The Syrian Observatory for Human Rights (SOHR), розташоване у Великій Британії, заявило, що Ізраїль завдав ракетного удару по кількох точках у Сирії, у тому числі біля іранського підприємства в Сайєд-Зейнабі. При цьому SOHR дійшло висновку, що внаслідок ліквідації підприємства Росія не зможе отримати іранські дрони.
В даному випадку варто звернути увагу на два моменти. По-перше, за два дні до ліквідації підприємства у Сайєд-Зейнабі відбувся візит Володимира Путіна до Тегерана, під час якого він нібито й домовився про передачу іранських БПЛА. По-друге, через кілька тижнів після візиту Путіна до Тегерану, американське видання Bloomberg заявило, що наприкінці липня торгове судно «Спарта-2», яке знаходиться під санкціями США, пройшло турецьку протоку Босфор шляхом з Сирії до Росії. За інформацією видання, це судно перевозило військову техніку.
Крім виробництв в Ємені та Сирії, відомо, що Іран використовує Ірак як посередника для передачі зброї третім країнам. Так, у квітні 2022 року британське видання The Guardian заявило, що Росія отримала з Іраку зброю та боєприпаси для війни в Україні за допомогою контрабандистів із Ірану. Таким чином, Іран передав Росії зенітно-ракетний комплекс «Bavar 373» іранського виробництва, а також повернув російський «ЗРК С-300», який раніше Тегеран купив у Москви. 26 березня один із підрозділів Сил народної мобілізації переправив з Іраку до Ірану ручні гранатомети та протитанкові ракети. Іранські військові відправили вантаж морем до Росії, розповів командир підрозділу, який відповідав за перевезення через кордон. 1 квітня Сили народної мобілізації переправили до Ірану дві реактивні системи залпового вогню «Astros II» бразильського виробництва. У ці дні, за даними The Guardian, три вантажні судна, здатні перевозити військові вантажі, перетнули Каспійське море з міста Бендер-Ензелі в Ірані до Астрахані в Росії. Одне судно йшло під прапором Ірану, ще два під прапором Росії.
Також відомо про виробництво іранських дронів у Таджикистані. У травні 2022 року Міністр оборони Таджикистану генерал Шералі Мірзо разом із начальником штабу збройних сил Ірану генерал-майором Мухаммад Хуссейном Бокірі відкрили в Таджикистані завод з виробництва безпілотників. У цій ситуації важливо звернути увагу на те, що наприкінці червня російський президент також був з офіційним візитом у Душанбе, а через два тижні вирушив до Тегерану. Щоправда, згідно з офіційною інформацією, у Таджикистані збираються іранські БПЛА «Ababil 2», а не «Shahed-136» та «Mohajer-6».
Цікаво, що український журналіст Дмитро Гордон, в одній зі своїх передач на YouTube-каналі, звинуватив Узбекистан у виробництві іранських дронів та передачі їх Росії. 27 жовтня Міністерство закордонних справ Узбекистану офіційно спростувало цю інформацію. Пізніше Дмитро Гордон виступив із новою заявою, в якій визнав, що переплутав Узбекистан та Таджикистан. Водночас, МЗС Таджикистану також виступило зі спростуванням цієї інформації.
На початку вересня 2022 року командувач КВІР генерал Саламі заявив, що Іран продає вітчизняну військову техніку іноземним покупцям і серед них є, в тому числі, «певна велика світова держава». Також, за словами Саламі, наразі вони навчають їх використанню цієї техніки.
У цій ситуації можна зробити висновок, що крім Ірану, постачальником БПЛА можуть виступати й інші держави, які використовують іранські технології та запчастини для виробництва дронів на своїх територіях. При цьому варто зазначити, що відповідальність з офіційного Тегерану це знімає лише опосередковано, оскільки без його згоди такий експорт навряд чи можливий.
Суб’єктивні висновки
Аналізуючи низку фактів, що засвідчують використання російськими окупаційними військами в Україні БПЛА іранського походження, можна висунути кілька теорій:
Гра внутрішніх сил
Враховуючи складну систему взаємовідносин між різними групами впливу всередині Ірану, не виключено, що постачання іранських БПЛА або комплектуючих для їх подальшого складання справді здійснювалися без відома офіційного Тегерана, але за активної підтримки однієї з груп впливу всередині країни.
На сьогоднішній день у політичній системі Ірану можна виділити кілька груп впливу.
Перша та головна – ісламське духовенство, яке контролює всі сфери політичного, економічного та соціального життя.
Друга – Корпус вартових Ісламської революції (КВІР). Роль військових настільки велика, що вони часто можуть нав’язувати свої вимоги духовенству. Так керівництво Корпусу вартових та їх ставленик, пізніше – президент Ірану Алі Рафсанджані у 1983 році не дали аятолі Хомейні завершити війну з Іраком.
Третя – армія (іранці називають її «Атеш»). Чисельність – 650 тисяч осіб. Знаходиться у конкурентних відносинах з КВІР. В американських планах неодноразово фігурував сценарій усунення духовенства та КВІР та приводу до влади військових. Командувач армією – 70-річний генерал-майор Атаолла Салехі.
Четверта – ліберали, орієнтовані на захід і перетворення Ірану на світську державу. Лідерами цього руху є колишній президент Ірану Мохаммад Хатамі та колишній прем’єр-міністр Ірану Мір-Хосейн Мусаві (1989 року, після смерті Хомейні, пост прем’єр-міністра в Ірані ліквідовано). Лібералам симпатизує онук покійного аятоли Хомейні Хасан (на батьківщині оголошено агентом США). У 2016 році ліберали не були допущені до парламентських виборів в Ірані.
П’ята сила – консерватори, які з більшості питань солідаризуються з духовенством, але іноді намагаються бути «святішими за аятолу». Їхній неформальний лідер – колишній президент Махмуд Ахмадінежад.
Шоста сила (що діє у підпіллі, але має вплив на маси) – монархісти, прихильники відновлення дому Пехлеві. Глава дому Пехлеві у вигнанні, шахіншах Реза Пехлеві проживає в США і є одним зі знарядь в інформаційній боротьбі американських спецслужб проти нинішнього іранського режиму.
Аятолла Алі Хаменеї править Іраном упродовж тридцяти років (з липня 1989 року). Йому 82 роки, він переніс дві операції з видалення злоякісних пухлин, але при цьому намагається впливати на ситуацію в країні та регіоні.
Хаменеї – незважаючи на ультраклерикальний характер іранської влади – за останні десятиліття пішов на цілу низку поступок. Він офіційно дозволив критикувати владу у ЗМІ – особливо за економічні прорахунки та за корупцію. Розширились програми для молоді. Також розширено права жінок в Ірані. Всупереч поширеній думці, жінки в Ірані приймають активну участь у соціальних та політичних процесах. Якщо у 1977 році грамотність серед жінок не перевищувала 38%, то сьогодні цей показник становить 80%. У 1977 році жінки становили 29% від населення, що навчається, а сьогодні – 48,18%. 51% усіх студентів країни – дівчата (у медичних інститутах цей показник становить 73%). У Меджлісі Ірану присутні 8 жінок. Жінки займають посади міністра охорони здоров’я та керівника департаменту науки та технологій Адміністрації президента Ірану.
Демографічні процеси в країні говорять про те, що Іран найближчим часом може зіткнутися з необхідністю ідеологічного перезавантаження: лише 10% населення країни – старше 45 років. Молодь часто орієнтується на Захід, а багато хто їде до західних країн у пошуках роботи.
В Ірані багато хто розуміє, що аятола Хаменеї, швидше за все, незабаром покине свою посаду і виникне складне питання спадкоємності. У середовищі вищого іранського духовенства відсутня постать, рівна за авторитетом і впливом Хаменеї і здатна замінити аятолу на його посаді. Саме тому все частіше західні експерти говорять про можливість пошуку такої кандидатури серед військових.
125-тисячний «Корпус вартових ісламської революції», елітне військово-політичне формування, фактично гвардія Ірану – найбільш авторитетний інститут у країні, здатний конкурувати за впливовістю з духовенством. Формально командує КВІР аятола Хаменеї. Однак реальна влада над КВІР знаходиться в руках бригадного генерала Хоссейна Саламі, 1960 року народження, герой Ірано-іракської війни та колишній командувач військово-повітряними та космічними силами Ірану.
Його заступником був генерал-майор Касем Сулеймані, командувач спецпідрозділом «Аль-Кудс» (що поєднує функції військової розвідки та контррозвідки Ірану). 62-річний Сулеймані був значно впливовішою та популярною особистістю, ніж Саламі. За повідомленнями окремих джерел, між Салами та Сулеймані розгорнулася боротьба за лідерство – з можливістю заявити свої права на управління державою у разі смерті Хаменеї. Очевидно, що після загибелі Сулеймані, Саламі значно посилив свої позиції.
Більше того, одна з версій, що широко мусуються, свідчить, що час і місце прибуття генерала Касема Сулеймані (на авіабазу Айн-аль-Асад на заході країни, де був здійснений ракетний удар, який призвів до загибелі Сулеймані) американській розвідці видали люди Саламі, бажаючи позбутися від небажаного конкурента. Хоча офіційно ця інформація не підтверджується.
На тлі внутрішньополітичного загострення не варто виключати варіант того, що постачання іранського озброєння Росії є одним із елементів боротьби за владу між різними групами впливу. Більше того, 25 жовтня стало відомо, що в Ірані було вбито полковника КВІР Молашахі, а також одного з командирів організації «Басідж» Джавад Кіха. За деякими даними, ці ж люди, зокрема, відповідали за постачання іранських дронів-камікадзе Російської Федерації. Така ситуація може бути підтвердженням внутрішніх протистоянь.
Регіональне протистояння та торги із Заходом
Як вже згадувалося вище, наразі Іран перебуває в активному переговорному процесі зі Сполученими Штатами щодо можливості повернення до «ядерної угоди». У разі досягнення домовленостей з офіційного Тегерана буде знято значну частину санкцій, що дозволить йому експортувати нафту, а також нарощувати рівень економічних відносин із західними державами. Безумовно, подібний варіант є неприйнятним для низки держав у близькосхідному регіоні, зокрема для Ізраїлю.
Варто звернути увагу на низку факторів, які мають серйозний вплив на розстановку сил на Близькому Сході та взаємини між певними державами у цьому регіоні:
- Іран послідовно виступає за ліквідацію Держави Ізраїль, яку вважає «малим Сатаною» (на відміну від «великого Сатани – США»), з цією метою фінансує радикальне крило прихильників Палестинської Автономії та бойовиків руху «Хезболла» на території Лівану та Сирії; це дало можливість США звинуватити Іран у допомозі терористам;
- Іран став основною силою, що сприяла поразці США на території Сирії; президент Сирії Башар Асад з віросповідання – алавіт (одна з течій у шиїзмі, тоді як більшість населення Ірану – також шиїїти); на сьогоднішній день Іран та його «проксі», спільно з сирійською адміністрацією, контролюють близько 70% території Сирії, представляючи загрозу Ізраїлю та американським інтересам у регіоні;
- Іран є потужним регіональним гравцем: у 2019 році завдяки ініціативам Ірану та за підтримки Росії, Казахстану та Азербайджану було підписано угоду про статус Каспійського моря, внаслідок якої США втратили можливість впливу на Каспій. У 2016 році Іран сприяв виходу Пакистану з-під сфери впливу США (це призвело до загострення відносин між США та Пакистаном). У 2019 році під виразним іранським впливом влада Іраку почала активне дистанціювання від США, а на початку 2020 року меджліс Іраку зажадав від США вивести свої війська з території країни;
- Іран перебуває у постійному конфлікті зі ще одним партнером США у регіоні – Саудівською Аравією. Давній релігійний конфлікт (саудити – суніти за віросповіданням, іранці – шиїти) посилився економічними протиріччями (боротьба за ринок нафти) та боротьбою за регіональне лідерство. Іран постійно підтримує антисаудівські акції у регіоні (наприклад, рух хуситів у Ємені);
- Іран є одним із складових елементів «Близькосхідного Трикутника», до якого входять Росія, Іран та Туреччина. Трикутник має відверто антиамериканський характер і призвів до серйозної поразки США в регіоні (Сирія).
Виходячи з наведених вище фактів можна припустити, що спроба звинуватити Іран у постачанні зброї Росії, чим самим зірвати «ядерну угоду» (що автоматично продовжить дію наявних санкцій, а також вплине на введення нових), є добре реалізованим планом одного з регіональних гравців. Питання лише в тому, хто саме керує цим процесом і, хто саме має настільки значний вплив в середині Ірану.
Відверта брехня
Водночас, більшість українських політиків та експертів не вдаються до глибокого аналізу цієї ситуації і практично одноголосно дотримуються думки, згідно з якою всі спроби Ірану довести свою невинність є звичайною брехнею.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба ініціював розрив дипломатичних відносин України з Іраном. «З урахуванням численних руйнувань, завданих іранськими дронами громадянській інфраструктурі України, смертей та страждань, завданих нашому народу, а також у зв’язку з повідомленнями про можливе продовження постачання Ірану зброї Росії, я вношу на розгляд президента пропозицію щодо розриву дипломатичних відносин з Іраном», – заявив Кулєба під час брифінгу.
22 жовтня президент України Володимир Зеленський також офіційно заявив, що Іран бреше, коли заявляє, що не постачає зброю Росії: «Іран постачає їм дрони, постачає їм вбивства українців, це їхня домовленість за гроші. Ось такі криваві гроші, які Іран заробляє. Вони можуть сказати: «Ми нічого не брали, покажіть фінансові розрахунки»… Ми говоримо конкретику – Іран передав дрони, якими вбивали українців, продовжують убивати. Чи не один, не два і не п’ять, а сотні. Ми знаємо, що замовлення та домовленості є про тисячі, але сотні точно передані».
Сполучені Штати також звинувачують Іран у брехні щодо використання його безпілотників в Україні, хоч і не поспішають із запровадженням нових санкцій чи використання будь-яких механізмів щодо стримування Тегерана.
У цій ситуації важливо відзначити лише той факт, що незважаючи на можливість наявності більш заплутаної гри, або реальну непричетність офіційного Тегерана до прямих постачань зброї російським окупаційним військам, від дронів, вироблених або в самому Ірані, або за іранськими технологіями в третіх країнах, продовжують гинути мирні жителі України, а також руйнується стратегічна інфраструктура. І нажаль, саме цей фактор залишається визначальним у будь-яких суперечках довкола іранських чи не зовсім іранських БПЛА.
