Юрій Валентинович Ковальчук народився 25 липня 1951 року в Ленінграді в сім’ї відомих радянських істориків Валентина Михайловича Ковальчука (1916 – 2013) та Мір’ям Абрамівни Ковальчук (Віро) (1918 – 1998). Батьки Юрія Ковальчука були обласкані Радянською владою, оскільки вивчали кон’юнктурно важливі історичні періоди: батько вважався фахівцем з історії Ленінграда часів Великої Вітчизняної війни, мати – фахівцем з історії РСДРП. Окрім Юрія у сім’ї ріс старший брат, Михайло (1946 року народження, нині відомий російський вчений).
З дитинства брати Ковальчуки товаришували з майбутнім відомим російським державним діячем Андрієм Фурсенком. Його батько Олександр Олександрович Фурсенко також був відомим істориком, фахівцем з історії США.
На відміну від батьків-гуманітаріїв, брати Ковальчуки вирішили стати фізиками. У 1970 році Михайло, а у 1974 році Юрій закінчили фізичний факультет Ленінградського державного університету ім. А. Жданова. У 1971 році механіко-математичний факультет ЛДУ закінчив Андрій Фурсенко. Восени 1974 року Юрій Ковальчук був призваний до армії (як випускник університету, в якому навчався на військовій кафедрі, службу проходив у званні лейтенанта), після демобілізації почав працювати у Фізико-технічному інституті імені Іоффе, а в 1985 році захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора фізико-технічних наук і в 1987 році став першим заступником директора ФТІ Жореса Алфьорова (майбутнього лауреата Нобелівської премії в галузі фізики). У ФТІ він працював разом із Андрієм Фурсенком та Володимиром Якуніним.
У 1991 році Ковальчук пішов із ФТІ через конфлікт з Алфьоровим. Ковальчук та Фурсенко організували кілька науково-технічних фірм довкола інституту, через які вони торгували комп’ютерами. Той факт, що прибуток осідав у кишенях Ковальчука та Фурсенка, не влаштував Алфьорова. У лютому 1991 року Ковальчук став віце-президентом Асоціації спільних підприємств Санкт-Петербурга (АСП). Асоціацію з боку мерії міста курував голова комітету із зовнішніх зв’язків Володимир Путін. Співпраця переросла у міцну дружбу, і в 1996 році вони заснували дачний кооператив «Озеро» поблизу Приозерська.
Того ж 1991 року Ковальчук брав участь у відновленні банку «Росія», організованого 1990 року для обслуговування рахунків обкому КПРС та управління КДБ. Діяльність банку була припинена після серпневого путчу 1991 року, але незабаром мер Санкт-Петербургу Анатолій Собчак доручив Путіну створити на базі Росії фонд стабілізації економіки Санкт-Петербургу та області. У грудні 1991 року Путін продав паї підприємствам-членам АСД, у тому числі Ковальчуку. Серед інших первісних акціонерів через фірми посередники та засновників банку були друзі Ковальчука Віктор Мячин (колишній старший науковий співробітник ФТІ), а також Андрій Фурсенко та його брат Сергій. У грудні 1992 року Ковальчук став заступником голови ради директорів банку. Незабаром колишній обкомівський банк обслуговував зовнішньоекономічні операції адміністрації міста.
На початку 1990-х Ковальчук також став одним із засновників ЗАТ «Корпорація «СТРІМ» (НВП «Кварк»), діяльність пов’язували із продажем за кордон стратегічної сировини.
У 1996 році Ковальчук стає почесним консулом Королівства Таїланд у Санкт-Петербурзі.
З обранням Путіна на пост президента Росії, у листопаді 2000 року, Юрій Ковальчук став головою правління Санкт-Петербурзького громадського фонду «Центр стратегічних розробок «Північний Захід», створеного на гроші банку «Росія». У травні 2004 року Юрій Ковальчук став найбільшим акціонером та головою ради директорів банку «Росія», який на той час почали називати банком друзів президента. У тому ж році банк придбав у «Газпрому» страхову групу СОГАЗ, незабаром після чого її клієнтами стали «Газпром», РЖД, «Роснефть» та інші найбільші держкорпорації. У 2012 році Ковальчук залишив посаду голови ради директорів банку «Росія», проте залишився його провідним акціонером.
Олексій Навальний писав: «Юрій Ковальчук належить до путінської когорти олігархів — людей з ближнього кола президента, які казково збагатилися в роки правління Путіна і які, як вважається, є лише номінальними власниками своїх активів, які фактично служать утримувачами власності та локалізаторами особистих фінансів президента. З банком «Росія» було пов’язано цілу низку підозрілих угод, які прямо чи опосередковано вказують на штучне, спрямоване державою примноження активів його бенефіціарів».
У 2005 році Ковальчук став найбільшим акціонером ТРК «Петербург-П’ятий канал». У тому ж році за $100 млн Ковальчук купив у Олексія Мордашова та Володимира Богданова телеканал РЕН ТВ. У 2008 році за участю Ковальчука було створено «Національну Медіа Групу», яка включила федеральні телеканали РЕН ТВ, Перший канал, П’ятий канал, газету «Известия» та інші ЗМІ. Структура створила Громадську раду, куди увійшли Мордашов, Богданов, сам Юрій Валентинович, Аліна Кабаєва, Андрій Макаревич, Денис Мацуєв, Андрій Кончаловський та Данило Дондурей. Ковальчука називали акціонером СТС, «Звезды», «Домашнього», газети «Спорт-Експрес» та радіостанції «Эхо Москвы». Також Юрій Ковальчук є одним із найбільших власників комерційної нерухомості на Тверській вулиці у Москві.
Ковальчук займався не лише медіа. Він став головним організатором щорічного свята випускників «Червоні вітрила». Також збудував під Санкт-Петербургом гірськолижний курорт «Ігора» з барами, ресторанами, готелем та Льодовим палацом. Саме в «Ігорі» у 2013 році святкувала весілля донька Путіна Катерина Тихонова з Кирилом Шамаловим. Щоправда, у 2018 році пара розійшлася.
У червні 2013 року мільярдер із низкою партнерів розробив проект зі створення у Таврійському саду першого в Росії театру-кабаре, який планували розмістити у будівлі колишнього кінотеатру «Ленінград». Архітектором реконструкції виступив іспанець Рікардо Бофілл, креативним директором Фелікс Михайлов – автор численних телешоу Першого каналу.
Ковальчук практично не згадувався у пресі до лютого 2004 року, коли кандидат у президенти Росії Іван Рибкін опублікував в газеті «Коммерсант» заяву під заголовком «Путін не має права на владу в Росії». У ньому Рибкін стверджував, що Ковальчук та його брат Михайло (з 2001 року — вчений секретар Ради з науки та високих технологій при президенті Путіну, директор Курчатівського інституту з 2005 року) поряд з Романом Абрамовичем та Геннадієм Тимченком, «відповідали за бізнес» Володимира Путіна, якого той назвав найбільшим олігархом у Росії. У своїх інтерв’ю Рибкін розповідав, що Ковальчуки разом із Тимченком контролювали фінансові потоки «Совкомфлоту» (Сучасний комерційний флот) та Новоросійського морського пароплавства. Також він заявив, що Ковальчуки контролюють кадрову політику банку «Єврофінанс», який, за його словами, у свою чергу контролював телеканали ОРТ та НТВ.
Борис Нємцов та Володимир Мілов у своїй доповіді «Путін — Підсумки», опублікованій у 2010 році, вимагали з’ясувати, як і чому Ковальчук та «АБ Росія» отримали контроль над найбільшим недержавним пенсійним фондом «Газфонд» та пакетами акцій у «Газпром-Медіа» та Газпромбанку. Автори доповіді також стверджували, що Ковальчук був лише номінальним власником, а справжнім власником активів банку «Росія» був Путін.
У серпні 2010 року банк «Росія» поглинув ще одне дочірнє підприємство «Газпрому», Газенергопромбанк (ГЕП). В результаті активи «Росії» збільшились на 129,5%, що дозволило банку вперше увійти до топ-20 російських банків за показниками обсягу активів. За підсумками угоди, акціонери ГЕПу отримали частку в об’єднаному банку в розмірі 16,7%. За заявою банку «Росія», сторони домовилися про такий відсоток, виходячи з обліку вартості всіх активів кожного з учасників угоди. Однак коефіцієнт конвертації акцій неодноразово ставився під сумнів експертами, оскільки на момент злиття вартість активів ГЕПу була вищою, ніж у Росії. За даними «Інтерфаксу», активи банку в 2010 році становили 104,3 млрд рублів, а активи ГЕПу – 138,6 млрд рублів.
За місяць до цієї угоди, офшор Sandalwood Continental, пов’язаний із ще одним «гаманцем» Путіна, віолончелістом Сергієм Ролдугіним, купив 66 198 акцій «Росії» за ціною 200 рублів за кожну. Загальна вартість операції склала 13,2 млн. рублів. Усього через два дні Sandalwood Continental перепродав усі акції кіпрської офшорної компанії Horwich Trading за 14 млн. доларів (434 млн. рублів). Тим самим Ролдугін заробив 420 млн рублів, продавши акції в 32 рази дорожче за ціну покупки.
У 2020 році офіційний статок Юрія Ковальчука оцінювався в $1,5 мільярда. Його син Борис є головою правління державного ПАТ «Інтер РАТ». Племінник Кирило – президент «Національної медіа групи». Брат Михайло – президент Курчатівського інституту.
За допомогою банку «Росія» за безпосереднього керівництва Ковальчука відбувалася акумуляція найприбутковіших активів та накачування путінського оточення грошовими коштами. Ці кошти використовувалися для подальшого зміцнення влади правлячої групи всередині країни, купівлі лояльності внутрішніх та зовнішніх еліт. Варто зазначити, що банк «Росія» ще з 1990-х років мав тісні зв’язки з тамбовським та малишевським злочинними угрупованнями, чиї представники входили до складу його акціонерів. Невипадково цей банк потрапив під американські санкції. Ставши надзвичайно токсичним активом для іноземних інвесторів, він сконцентрувався на внутрішньому ринку та активно працює в окупованому Криму.
20 березня 2014 року Ковальчук потрапив під фінансові та візові санкції США щодо громадян Росії, залучених до кримської кризи. У заяві міністерства фінансів США йдеться, що Ковальчук входить до «ближнього кола» Путіна і є його «особистим касиром». Потрапив під санкції і банк «Росія». Щоб підтримати банк, Володимир Путін відкрив у ньому рахунок, на який перераховується його президентська зарплатня.
У липні 2020 року Юрій та Тетяна Ковальчуки заснували у Санкт-Петербурзі асоціацію «Підтримка регіонального економічного середовища». Основним напрямом організації стало консультування з питань комерційної діяльності та управління.
У жовтні 2020 року Тверський суд Москви заарештував члена ради директорів збанкрутілої компанії «ЕМК-Інжиніринг», що входила до бізнес-імперії Ковальчука. Слідство вважало, що Андрій Чесноков став організатором отримання мільйонних держконтрактів Міноборони. У матеріалах справи наголошувалося, що обвинувачений мав громадянство Естонії та Хорватії, де міг сховатися від судового переслідування.
У грудні 2020 року журналісти видання «Проект» опублікували компромат на Юрія Ковальчука, назвавши його «старим другом Володимира Путіна та другою за впливовістю людиною в державі». Ковальчук нібито займався не лише фінансами глави держави, а й питаннями щодо його особистого життя.
За інформацією журналу, брат мільярдера Михайло Ковальчук обіймав посаду голови «Курчатівського інституту», у відання якого у травні передали Інститут молекулярної генетики РАН. Наукова установа була пов’язана з антивіковою медициною, яку президент назвав одним з пріоритетів Російської Федерації, а також займалася проблемою народження генетично модифікованих дітей. З цим інститутом пов’язана діяльність Фонду «Національний інтелектуальний розвиток», який очолює донька В. Путін Катерина Тихонова, а також Фонд прямих інвестицій на чолі з Кирилом Дмитрієвим. Вважається, що саме група Ковальчуків – Тихонова – Дмитрієва (фактично – група «Сім’я») контролює виробництво та продаж препарату «Супутник V».
14 грудня 2020 року компанія «Південний проект» («дочка» банку «Росія») купила кримське виноробне підприємство «Масандра». Вартість угоди склала 5,3 млрд. руб.
За повідомленнями преси, банк «Росія» планував у 2021 році отримати під свій контроль весь комунальний ринок Санкт-Петербурга.
У 2021 році Фонд боротьби з корупцією Олексія Навального презентував фільм про дачу Путіна в Геленджику. У цьому розслідуванні також згадується Юрій Ковальчук як один із можливих власників даної території.
Більше того, у ЗМІ активно циркулює інформація про те, що Ковальчук є покупцем дачі «Гліцинія» у селищі Ореанда під Ялтою, яка була збудована у 1955 році для Микити Хрущова, але особливо часто там відпочивав Леонід Брежнєв. Ця дача нібито була подарована Ковальчуком Путіну після анексії Криму.
У липні 2021 року Володимир Путін нагородив Юрія Ковальчука орденом «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня. Таким чином він продемонстрував, що Ковальчук, як і раніше, залишається близьким другом і користується повною довірою президента, незважаючи на затяті чутки про втрату своїх позицій.
Більше того, Ковальчук не лише зберіг свій вплив в оточенні Путіна, а й посилив його. На парламентських виборах 2021 року вперше 1999 року до Держдуми пройшли не чотири партії, а п’ять. П’ятою партією стала «Нові люди», вона отримала 13 місць у нижній палаті парламенту. Її заснував бізнесмен Олексій Нечаєв, а один із найвідоміших політиків у її складі – колишня глава Якутська Сардана Авксентьєва. За інформацією видання «Медуза», фінансуванням партії займалися брати Ковальчуки.
Також у грудні 2021 року Юрій Ковальчук посилив свій вплив на медіа та соціальні мережі. Холдинг USM мільярдера Алішера Усманова продав контрольний пакет компанії, що контролює акції VK (колишня Mail.ru Group), страховій групі «СОГАЗ». Її найбільшими власниками є Юрій Ковальчук, племінник Путіна Михайло Шеломов та «Газпром».
У лютому 2022 року видання «Republic.ru» опублікувало результати розслідування, згідно з яким чотири кримські виноробні та два виноградарські підприємства — «Масандра», «Новий Світ», «Інкерман», «Винно-коньячний будинок Бахчисарай», «Агрофірма “Заповітне”», «Бурлюк» — сумарно із понад 5950 га виноградників (усі розташовані на анексованій українській території) формально належать структурам банку «Росія», а фактично — Юрію Ковальчуку. Таким чином, він є найбільшим виноробом Росії.
Ковальчук має тісний контакт і союз із заступником глави Адміністрації президента РФ Сергієм Кирієнком. Ставлеником Юрія Ковальчука вважається голова Федеральної антимонопольної служби Максим Шаскольський (призначений 11 листопада 2020 року). Також до орбіти впливу Ковальчука входить Губернатор Санкт-Петербурга Олександр Беглов.
Минулого тижня Голова ПВК «Вагнер» Євген Пригожин звернувся до Генпрокуратури з вимогою перевірити губернатора Петербурга Олександра Беглова. На думку Пригожина, перевірку щодо голови міста потрібно провести «за можливим фактом створення губернатором організованої злочинної спільноти в Петербурзі з метою розграбування держбюджету і збагачення корумпованих чиновників, що входять до його оточення».
Конфлікт Пригожина з Бегловим можна розглядати як спробу підірвати вплив Ковальчука на процеси у Санкт-Петербурзі.
Більше того, 4 листопада 2022 року Пригожин відкрив у Пітері бізнес-центр «Вагнер-центр», на базі якого планує займатися розробками у сфері військових технологій.
Саме на ґрунті спроб монополізувати галузь технологій (у тому числі й у військовій справі) триває багаторічна війна між Юрієм Ковальчуком та ще одним представником найближчого оточення Путіна – головою корпорації «Ростех» Сергієм Чемезовим.
За останній час результатом подібної війни стало звинувачення на адресу Ксенії Собчак щодо вимагання великої грошової суми у представників корпорації «Ростех». Саме тому Собчак залишила Росію і поїхала до Ізраїлю. Ця подія спровокувала активні обговорення у публічній площині. За наявною інформацією діяльність Собчак активно фінансувалася Юрієм Ковальчуком, а її публічні проекти виступали в ролі контрольованої опозиції. Раніше з подачі Ковальчука було реалізовано ідею висування Собчак у кандидати на президентських виборах.
Відповідно, у разі виїзду Собчак до Ізраїлю також не йдеться про спроби утиску опозиції в Росії. Ситуація повністю лежить у площині міжкланових воєн у найближчому оточенні Путіна.
На початку листопада 2022 року британське видання The Times опублікувало матеріал, у якому, з посиланням на джерела в уряді Росії, заявило, що Юрій Ковальчук був одним з небагатьох в оточенні Путіна, хто не тільки знав про вторгнення в Україну, але й активно підштовхував російського президента до такого сценарію.
Про дружину Ковальчука відомо лише те, що звуть її Тетяна і вона є акціонером банку «Росія» (у 2019 році в рейтингу найбагатших жінок Росії посідала третє місце – з $600 млн).
Син Юрія Ковальчука, Борис народився 1 грудня 1977 року. Юрист за освітою. У 2006—2009 роках очолював департамент пріоритетних національних проектів та був помічником першого заступника голови Уряду Російської Федерації. З 2009-го обіймав посаду заступника генерального директора з розвитку державної корпорації «Росатом». У тому ж році було призначено виконувачем обов’язків голови ВАТ «Інтер РАТ ЄЕС». З 2010 року – голова правління товариства. Володіє 2429000 акціями ПАТ «Інтер РАТ» (0,00233% від статутного капіталу компанії). Член наглядової ради АТ «Всеросійський банк розвитку регіонів», рад директорів RIG RESEARCH PTE. LTD та правління Російського союзу промисловців та підприємців.
Племінник Юрія Ковальчука (син Михайла) Кирило Ковальчук зараз є президентом холдингу «Національна медіа група» (з 09.2014 р.), куди входять Перший канал, П’ятий канал, РЕН ТВ, Російська Служба Новин, газети «Известия», «Metro-Петербург», «Спорт Експрес» та кіностудія «Арт Пікчерс Віжн». НМГ також управляє телеканалами Discovery, Eurosport, Turner та Viasat, які транслюються в Росії.
У вільний час Юрій Валентинович колекціонує раритетні автомобілі та грає у настільний теніс. Ковальчук виступив ініціатором створення фільму «Сталінград» та зйомок серіалу «Молодіжка».
